Episodes
-
Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік.
Журналістка Наталя Гуменюкговорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом за рахунок українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.
-
«Драма зниклих безвісти полягає в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті», — каже письменниця,журналістка та політикиня з Аргентини Норма Морандіні. Під час правління військової диктатури її 20-річних брата Нестора та сестру Крістіну викрали у Буенос-Айресі у 1977 році. Норма відразу покинула Аргентину. Вона повернулася на батьківщину тільки у середині 80-х років. Вже як журналістка вона писала матеріали з відомого судового процесу над військовою хунтою. На судових засіданнях під час свідчень про тортури та вбивства вона ніколи не уявляла на місці закатованих своїх брата та сестру. Таким був захисний механізм її психіки. Набагато пізніше вона дізналася, що її рідні потрапили до ESMA — таємної в’язниці для тортур у будівлі колишньої школи механіків військово-морського флоту Аргентини. Їх закатованих відправили у так звані «польоти смерті» — їх тіла скинули з літака в море.Своїй матері Норма не розповіла про долю викрадених брата та сестри. Однак виявилося, що .її матір про це знала, але вона теж не розповідала рідним про це.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Морандіні про мовчання любові, її власний шлях зцілення, прополітизацію пам’яті про події під час правління військової хунти, феномен пам’яті та що може стати більш важливим за вирок суду у справах зниклихбезвісти.
-
Missing episodes?
-
Музей воєнного дитинства зібрав понад 400 свідчень про життя дітей під час війни в Україні. Ідея відкриття подібного музею належить жителю Сараєва ЯсмінкуХалиловичу, який малою дитиною пережив облогу столиці Боснії та Герцеговини під час війни на Балканах у 90-х роках. Спочатку він та його команда зосередилася на зборі історій та експонатів про воєнне дитинство своїх співгромадян. Потім вони розширилися і в їхньому архіві зібрано оповіді та речі з понад 20 війн з різних країн світу. Перші свідченняукраїнських дітей зібрали у 2018 році. За два роки в Києві з’явився офіс з окремою командою дослідників. Поки власного приміщення для постійної експозиціїмузей немає. Про виставки своїх експонатів вони домовляються із іншими закладами, розповідає директорка музею воєнного дитинства, історикиня Світлана Осіпчук.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Осіпчук про вплив війни на українських дітей, її нормалізацію в їхньому житті, про Голокост, фільми про Бучу та що відбувається з історичною пам’яттю українців.
-
Після захоплення влади військові керували Аргентиною протягом семи років до 1983-ого. Вони влаштували кровавий терор і за цей час близько 30 тисяч аргентинців були вбиті або пропали безвісті. Багатьох катували, для частини з них влаштовували так звані «польоти смерті» — їх скидали з літаків в Атлантичний океан. Дітей жертв викрадали та передавали на виховання іншим людям. В 1984 році з’явився звіт під назвою "Nunca Más" («Ніколи знову») із свідченнями про злочини військової хунти. Вже у квітні 1985 в Аргентині розпочався безпрецедентний судовий процес над колишньою військовою верхівкою країни. У залі суду виступили понад 800 свідків, серед суддів був Рікардо Хіл Лаведра.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хілем Лаведрою про сам процес, що потрібно було йому для винесення вироку військовій хунті, чи визнали свою провину військові та про його нічні жахіття після свідчень жертв.
-
Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще зпідліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.
-
Ця розмова англійською з Марсі Шор, яка викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська матір середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.
-
Докторантка Бірмінгемського університету Ярослава Барб’єрі вивчає механізми підриву українського суверенітету з боку Росії. З 2014 року найбільше зусиль держава-агресор вкладала саме у мілітаризацію та індоктринацію дітей на окупованих частинах Донбасу та в Криму. Через програми патріотичного виховання, «Юнармію», зустрічі із російськими солдатами, ветеранами та членами ЧВК «Вагнер» вони намагаються нав’язати їм російські цінності. А саме те, що найвищою формою буття для людини є жертвування собою заради інтересів держави. Тим самим Росія відкрито краде українських дітей для потреб своєї імперії.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ярославою Барб’єрі про різницю цінностей українців та росіян, про парадокс реінтеграції окупованих територій Кремлем, ріст насилля з боку загарбників через опір Півдня та чого навчилася вона від своєї бабусі,поетки Ліни Костенко.
-
Тімоті Ґартон Еш — британський історик, журналіст та письменник. Його називають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та її трансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його остання книжка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.
-
Ця розмова англійською з Тімоті Ґартоном Ешем — британським істориком, журналістом та письменником. Йогомназивають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та їїтрансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його останнямкнижка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.
-
Професор Рорі Фіннін ще у 2008 році започаткував програму Українських студії у Кембриджському університеті. Сам Фіннін – літературознавець, досліджує взаємодію культури та національної ідентичності в Україні. Особливу увагу він приділяє Криму та кримськотатарській літературі. Рорі Фіннін каже, що через розгляд історії півострову крізь російську призму західні науковці раніше не хотіли слухати про неї як про історію самого Криму, кримських татар та українців. «Зараз вони змінилися і хотіли б почути таку історію, але вже запізно», — каже професор. Крим є продовженням материкової України, впевнений дослідник. Науковець попереджав аналітиків та іноземних політиків, що Росія не може забрати півостров без півдня України і не зупиниться на ньому.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Фінніним про Шевченка як сучасного письменника, як західні науковці залишаються у просторі лебединих озер, про переселенський колоніалізм та чому Крим ніколи не був подарунком Хрущова Україні.
-
Есеїстка, видавчиня, перекладачка та дослідниця мистецтва Катерина Міщенко з початку повномасштабного вторгнення живе у Німеччині. Вона каже, що історія України та Німеччини спільна. Німцям добре відомі різні географічні точки в Україні. Наприклад, Бахмут, про який вони знають з історії Другої світової війни і щоденників їхніх дідів та прадідів, які на початку 40-х років окуповували тогочасний радянський Артемівськ. «Німецьке «Never again» і німецький антифашистський порядок денний сьогодні має працювати в Україні в тому сенсі, що Німеччина має допомагати Україні у боротьбі з Росією, яка і стала фашистською державою», — впевнена Міщенко.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Катериною Міщенко про сентимент Німеччини до Росії, що питають німці про Україну, чому «спротив» краще слово, ніж «війна», про прагматичну єдність та як себе переосмислює сучасна Європа.
-
Отримання Нобелевської премії миру у 2022 року для Центру громадянських свобод перетворилося на додаткову роботу, каже його голова Олександра Матвійчук. Відрядження, зустрічі, конференції, під час яких вона намагалася доводити зокрема бізнесу, який залишився в Росії, що допомога людиноненависницькому режиму нікого врятувати не може. Матвійчук також каже, що сучасний політичний клас, в тому числі і демократи, хворий на цинізм. «Цей цинізм і те що, вони називають realpolitic, не спрацювало у минулому столітті, не попередило Другу світову війну і не спрацює зараз, — впевнена вона. — Втомитися від російської війни в Україні може можна в Берліні чи Вашингтоні, але в Україні, якщо ти втомишся, тебе вб’ють».
Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна говорять з Олександрою Матвійчук про внутрішні розлами в українському суспільстві, від чого залежить перемога у війні та чому концентруватися на власному болю егоїстично.
-
Ребекка Гармс пройшла шлях від режисерки-документалістки, активістки антиядерного та антивоєнного руху до депутатки Європарламенту від німецької партії “Союз 90/Партія Зелених”. Вже політиком Гармс зрозуміла, що виключно мирне вирішення воєнних конфліктів часом не спрацьовує. На зміну її позиції вплинула війна в колишній Югославії. Остаточно в цьому її переконала російська агресія в Грузії та Україні, де перемовини давали Кремлю тільки час на захоплення нових територій. За часів свого депутатства в Брюсселі вона підтримувала Україну під час обох Майданів у 2004 та 2014 роках. За проукраїнську позицію восени 2014 року Росія об’явила Гармс у себе персоною нон грата. Зараз Ребекка не при владі, але й надалі підтримує Україну. При цьому вона критикує німецьку політику щодо Росії. Ребекка Гармс впевнена, що німці своєю дипломатією дали час Росії для підготовки великої війни в Україні.
Наталя Гуменюк говорить із нею про частку Німеччини в російських успіхах у війні, помилку Меркель, про зміни своїх поглядів та переконань після початку політичної кар’єри та шлях України до ЄС.
-
Це розмова англійською з Ребеккою Гармс. Вона пройшла шлях від режисерки-документалістки, активістки антиядерного та антивоєнного руху до депутатки Європарламенту від німецької партії “Союз 90/Партія Зелених”. Вже політиком Гармс зрозуміла, що виключно мирне вирішення воєнних конфліктів часом не спрацьовує. На зміну її позиції вплинула війна в колишній Югославії. Остаточно в цьому її переконала російська агресія в Грузії та Україні, де перемовини давали Кремлю тільки час на захоплення нових територій. За часів свого депутатства в Брюсселі вона підтримувала Україну під час обох Майданів у 2004 та 2014 роках. За проукраїнську позицію восени 2014 року Росія об’явила Гармс у себе персоною нон грата. Зараз Ребекка не при владі, але й надалі всіляко підтримує Україну. При цьому вона критикує німецьку політику щодо Росії. Ребекка Гармс впевнена, що німці своєю дипломатією дали час Росії для підготовки великої війни в Україні.
Наталя Гуменюк говорить із нею про частку Німеччини в російських успіхах у війні, помилку Меркель, про зміни своїх поглядів та переконань після початку політичної кар’єри та шлях України до ЄС.
-
Королівський адвокат Вейн Джордаш приїхав в Україну у 2015 році та допомагає розслідувати злочини Росії проти України. Юрист-міжнародник з багаторічним досвідом брав участь у кількох міжнародних трибуналах — у Руанді та у Спеціальному суді Сьєрра-Леоне. Там він виступав не на боці обвинувачення. Підзахисних Джордаша звинувачували у скоєнні воєнних злочинів. Декого з його клієнтів виправдали, як одного з мерів міст в Руанді. Інших, приміром, офіцера Обʼєднаного революційного фронту у Сьєрра-ЛеонеІссу Сесея після шестирічного розгляду справи визнали винним. Його засудили до 52 років ув’язнення. Після кількох десятків років роботи у сфері міжнародного гуманітарного права Вейн Джордаш скептично ставиться до міжнародних трибуналів. Він каже, що вони дають набагато менше справедливості, ніж обіцяють.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джордашем про геноцид нації в Україні, розчарування у Міжнародному кримінальному суді, основну лінію захисту воєнних злочинців та ідею справедливості як процесу.
-
Це розмова англійською із королівським адвокатом Вейном Джордашем, який приїхав в Україну у 2015 році та допомагає розслідувати злочини Росії проти України. Юрист-міжнародник з багаторічним досвідом брав участь у кількох міжнародних трибуналах — у Руанді та у Спеціальному суді Сьєрра-Леоне. Там він виступав не на боці обвинувачення. Підзахисних Джордаша звинувачували у скоєнні воєнних злочинів. Декого з його клієнтів виправдали, як одного з мерів міст в Руанді. Інших, приміром, офіцера Обʼєднаного революційного фронту у Сьєрра-Леоне Іссу Сесея після шестирічного розгляду справи визнали винним. Його засудили до 52 років ув’язнення. Після кількох десятків років роботи у сфері міжнародного гуманітарного права Вейн Джордаш скептично ставиться до міжнародних трибуналів. Він каже, що вони дають набагато менше справедливості, ніж обіцяють.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джордашем про геноцид нації в Україні, розчарування у Міжнародному кримінальному суді, основну лінію захисту воєнних злочинців та ідею справедливості як процесу.
-
Костянтин Акінша — мистецтвознавець, куратор виставок та дослідник історії підробок. Зокрема, він займався питаннями реституції, повернення художніх цінностей жертвам Голокосту, а також втраченої культурної спадщини. За кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення він писав про небезпеку пам’ятникам архітектури та українським музеям. Акінша закликав до негайної евакуації художніх цінностей. Він став співорганізатором виставки українського модернізму 1900-1930-х років. Восени 2022 року близько 70 робіт українських авангардистів перевозили під ракетними обстрілами, щоб показати їх у Європі та зберегти їх. Виставка «В епіцентрі бурі: український модернізм, 1900–1930» отримала понад мільйон згадок у світових медіа.
Наталя Гуменюк говорить із Костянтином Акіншою про відкриття Європою українського модернізму, культурну експансію Росії на окупованих територіях, пам’ятники Пушкіну як маркери російської присутності та боротьбу з російською інструменталізацією культури.
-
Британський письменник та журналіст Пітер Померанцев досліджує пропаганду та дезінформацію протягом кількох десятків років. Він стверджує, що авторитарна пропаганда дає людям відчуття, що вони — частина чогось великого та сильного та можуть принижувати інших. В цьому випадку взагалі не йдеться про правду чи неправду. Пропаганда починається з глибинного розуміння аудиторії та її емоційних потреб та як ними можна маніпулювати.
В березні 2024 року виходить нова книжка Померанцева про британського журналіста та пропагандиста Сефтона Делмера. Він працював із німецькою пропагандою під час Другої світової війни через запуск десятків радіостанцій з величезним охопленням і популярністю в Німеччині. Ангеліна Карякіна говорить із Пітером Померанцевим про те, як працювали ті радіостанції, які уроки Сефтона Делмера може використати Україна у війні з Росією та про змагання хто краще зрозуміє аудиторію.
-
У пошуку відповіді на питання «хто ми» Україна значно попереду монголів. Про це каже медіадіяч та лідер громадської думки із Монголії Цогтбілгуундарі Хішигбат. Приміром, в країні, яка була сателітом СРСР, залишається багато міст, сіл та провінцій, названих іменами монгольських радянських лідерів. В столиці, в Улан-Баторі досі один із районів називається «Жуков» на честь радянського генерала. За часів впливу СРСР Монголія втрачала свою історію та самоідентичність. Навіть називати вголос ім’я хана Монгольської імперії Чингісхана забороняли. Зараз країна намагається повернути своє минуле та розвіювати міфи.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Цогтбілгуундарі про сучасний вплив Росії та Китаю на Монголію, тамтешнє сприйняття російської агресії, як згадував президент Зеленський своє дитинство у Монголії та світові міфи стосовно кочівної цивілізації.
-
У пошуку відповіді на питання «хто ми» Україна значно попереду монголів. Про це каже медіадіяч та лідер громадської думки із Монголії Цогтбілгуундарі Хішигбат. Приміром, в країні, яка була сателітом СРСР, залишається багато міст, сіл та провінцій, названих іменами монгольських радянських лідерів. В столиці, в Улан-Баторі досі один із районів називається «Жуков» на честь радянського генерала. За часів впливу СРСР Монголія втрачала свою історії та самоідентичність. Навіть називати вголос ім’я хана монгольської імперії Чингісхана забороняли. Зараз країна намагається повернути своє минуле та розвіювати.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Цогтбілгуундарі про сучасний вплив Росії та Китаю на Монголію, тамтешнє сприйняття російської агресії, як згадував президент Зеленський своє дитинство у Монголії та світові міфи стосовно кочівної цивілізації.
- Show more
