Episoder
-
Як у Старому, так і в Новому Завіті літургійна музика означала зв’язок з Богом. Літургійне служіння розроблене та побудоване для плавності та краси. Окрім чітко визначеної ролі священика, який є посередником між небом і землею, що через молитву та пісню спускає Божу благодать у життя віруючих, важливою опорою є й співці церковної музики. Пані Вероніка Рагован це прекрасно розуміє, саме тому її особливо турбує вивчення смислу або смислів послання літургійного тексту, щоб облачити його в гарний одяг музики, зробити його більш зрозумілим і спрямувати до розуму й серця віруючих, які прагнуть зрозуміти.
-
Звук ткацького верстат її заспокоює, а сама робота розслабляє. Пані Марія Цофей є однією із майстринь хутора Солотяний у Полянах, яка тче, як у давнину. Вона навчилася цього з дитинства, як це було прийнято в цій місцевості, і тче з великим задоволенням. Жінка показує нам свої скатертини та рушники, які щойно закінчила. Останнім часом вони користуються великим попитом, і вона приємно здивована їхнім успіхом. За всі ці роки пані Марія навчилася різним технікам ткацтва, а зразки, які вона використовує, запозичені від інших майстринь та з того, що було і є специфічним для цієї місцевості.
-
Mangler du episoder?
-
Іван Голдіш живе на хуторі Солотяна, який належить до с. Поляни – найбільшогo населеногo пункту етнічних українців у Румунії. Це українець-гуцул, який всьому навчився самостійно. З цікавості та пристрасті. Якщо йому щось подобалось, він неодмінно хотів навчитися. Його талант до майстування, винаходів, адаптування до чого завгодно, відповідно до потреб, - це щось природне. Йому подобається робити все необхідне. Не просити від інших, а щоб інші просили у нього. Він дивиться, як робиться певний предмет або бере його проаналізувати і пробує зробити й сам. Поки йому не вдається. Неможливо – такого для нього не існує.
-
Якщо завітаєте до пані Іляни Попович із с. Репедя, не підете звідти без частування. Вона любить готувати, і різноманітність страв, якими вона тебе пригощає, збивають з пантелику. Хочеться скуштувати кожну. Тільки б змогти. Цього разу наші пошуки пов’язані з традиційною кухнею українців-гуцулів з Мараморощини. Кулінарні страви, приготовані пані Іляною, смачні та з домашніх інгредієнтів. Вона намагається використовувати натуральні продукти, вирощені у власному господарстві. Домашній хліб, голубцi, картоплянa мамалига - кулеша, мачанка, коров’ячий або овечий сир, кисле молоко, виготовлене в бадді, чи сало з овочами з городу - ось вам декілька інших страв. Козонак або пончики (фанки) - на почесному місці.
-
Колись Василь Ковач був єдиним ковалем у Долині Русковa, Марамуреш, який умів робити все: знаряддя для сільськогосподарських робіт (зубила, підкови, сокири, коси, серпи, лопати, мотики), предмети побуту (навісні замки, ключі, цвяхи, дверні ручки) та будь-який інші інструменти та прилади для господарства. Багато людей знали його і шукали. У нього завжди була робота, і часто він ледве справлявся з нею, бо не мав допомоги. Єдиною постійною помічницею була його дружина, пані Параска, проте вона могла виконувати лише частину роботи.
-
Він був мером, директором школи, учителем, тренером з легкої атлетики, а його талант до письма проявився досить пізно. Дмитро Коренюк з с. Бистрий, Марамуреш, вперше прибув в Україну в 1993 році з нагоди першого міжнародного конгресу гуцулів. Це був момент, коли він закохався в Гуцульщину. Він був вражений його схожістю з його гуцулами з Бистрого, і так він почав розслідувати далі. Він дивувався багатству місцевого фольклору, який почав збирати, обробляти та пропагувати. Ось так народились його жартівливі вірші, гумориски, надихані особливо розповідями односельчан, історіями з їхнього життя, і не тільки ними.
-
У населених пунктах, де проживають етнічні українці в зоні Долини Русковa, вирощування худоби та сільськогосподарські роботи були одними з основних занять. Вівчарство в цій місцевості було авторитетним заняттям, оскільки було багато людей, які мали худобу. Вівчарні ("полонини") були повні вівцями, а також коровами або кіньми. Пан Павло Попович з с. Репедя завжди мав тварин, і не може уявити свого життя по-іншому, ніж піклуючись про тварин та свою землю.
-
У традиційних піснях з Долини Рускова можна віднайти широкий спектр почуттів, переживань та історій. Незалежно від події, пори року, заняття, радості чи горя, усі ці теми можна знайти в піснях. Як і скрізь, народна творчість розвивалася і буде розвиватися, незалежно від історичних, соціальних чи економічних умов, вона допомагає краще зрозуміти громаду. А музика, народнa пісня є частиною цього дорогоцінного архіву. Міхаела Мікулайчук з с. Рускова Марамороського повіту прекрасно це усвідомлює. Тому через свою культурну діяльність вона намагається збирати та розповсюджувати традиційні пісні.
-
Відома своїми сорочками-гуцулками, які вона вишиває. З часом вона урізноманітнила свої вироби і стала своєрідним дизайнером одягу в місцевості, створюючи й інше вбрання з традиційними мотивами: піджаки, сукні, спідниці, жилети або кожухи. Пані Юліка допомогла відродити це ремесло. Вона навчила багатьох людей з Вишівської Долини Марамороського повіту, які висловили бажання навчитися вишивати такі візерунки.
-
Робота священика Петра Рагована, пароха Української Православної Церкви в с. Репедя Марамороського повіту, виходить за рамки релігійних служб з нагоди свят. Він добре усвідомлює важливу роль, яку церква відіграє в житті громади. Тому він докладає усіх зусиль, щоб своєю релігійною, культурною та соціальною діяльністю допомогти зберегти мову, звичаї, традиції та обряди. Cвоєю діяльністю він поєднує духовне з соціальним, традиції та звичаї з церковними обрядами.
-
Василь Попович є справжнім послом гуцульських українців Мараморощини й не тільки. Його діяльність по збереженню та пропаганді традицій гуцульських українців багата і постійно підтримується шляхом популяризації етнографічних, історичних та туристичних цінностей в етнічних громадах по обидва боки Тиси. Усі його заходи та зусилля здійснюються в ім'я традиції, культурної спадщини і особливо під знаком ідентичності цінностей.
-
Гаврило Клемпуш був самоуком, навчився читати і писати з молитовників та «Кобзаря» Тараса Шевченка. Для нього рідне село, рідний край займає важливе місце в серці, душі і його творчість. У 50-60 р. минулого століття, коли українська література Румунії була ще в самому зародку, Гаврило Клемпуш з Мараморського села Вишівська Долина був відомим як поет-лісоруб, котрий пише коломийкові вірші про робітників лісу, друкуючи їх у Румунії в газеті «Новий вік» (нині «Вільне Слово»). Після смерті поета, у 1990 році, сім'я намагалася зберегти його пам'ять, тож багато з його особистих речей, рукописи, книги тощо зараз знаходяться в його рідній хаті, де встановленa й меморіальна дошка. Бажаючі можуть відвідати цю хату.
-
Горщики, каструлі, ручні пилки, ярмо для волів, гаки, дерев'яні ложки, тарілки, кошики для хліба, глечики, постоли, свистки, керамічні миски, пляшки для горілки, колеса від возів, ковші, ополоники, качалки, торби, мішки, веретена, дерев'яні відра, різні ткані предмети - всі мають своє місце, дбайливо розміщені у дворі пана Николая Марiчека. Він вважає себе справжнім українським гуцулом, нащадком гуцулів, які працювали із землю чи в лісі. Тепер його черга продовжувати всю цю спадщину у своєму рідному селі Валеа Вішеулуй (Вишівська Долина), розташованому на кордоні Румунії з Україною.
-
Коли він починає грати, усі історії його дитинства та юності немов оживають. Він навчився грати на скрипці самостійно, із пристрасті, а згодом став одним із «хеґедушів» тієї місцевості. Іван Лавер - один з небагатьох музикантів у с. Репедя, який знає давні традиційні пісні і передав їх також одному зі своїх синів.
-
Перед весіллям або перед храмом церкви Василина Бензар дуже зайнята. Вона керує залізною рукою кількома членами своєї родини, включаючи доньку, невістку, онучок та правнучок, щоб вчасно закінчити роботу. Зелений вінок - це етнографічний символ українців з с. Поляни, і барвінок та тую потрібно дуже оберігати, щоб досягти очікуваного ефекту. Все повинно відбуватися безпосередньо перед заходом, щоб характерний зелений колір зберігся, а використане листя не висохло. І вся ця робота не може проходити без специфічних пісень.
-
Невелика дерев'яна церква "Вознесіння Господнього" в с. Поляни Марамороського повіту, Румунія, відіграє важливу роль в історії жителів цього регіону. Вона була побудована незабаром після прибуття на ці землі деяких мешканців слов'янського походження, з країв з християнською вірою – Польської Галичини. Зараз очікується відновлення цього культового місця, яке має бути включене до спадщини ЮНЕСКО.
-
Колишня прибудова з с. Репедя Марамороського повіту була пристосована та облаштована за рахунок коштів AFCN (Адміністрація Національного фонду культури) предметами, характерними для традиційної культури українців-гуцулів цієї зони, а згодом стала Музейною колекцією. Проект був здійснений Фундацією гуцульських українців Румунії у партнерстві з Асоціацією синаптиків – Марамуреш. Йдеться про етнографічну колекцію, яка реконструює гуцульське господарство, яким воно виглядало щонайменше 50 років тому. Пані Анастасія або Нюра Дзіцак тісно співпрацювала зі своїм братом, Василем Поповичем, головою Фундації гуцульських українців Румунії, у виборі та впорядкуванні цієї колекції. Багато предметів походять з особистої колекції родини й були виготовлені самою пані Нюрою.
-
У свої 55 років Юр Лавер, якого прозивають Мекулаюскі, має багато весіль, на яких він був музикантом або хеґедушем, як кажуть на місцевому діалекті. Тому він дуже добре знає звичаї та пісні, характерні для весіль з Репедя (інша назва - Кривий) повіту Марамуреш. Він грав на скрипці, зонгорі, барабанах і співпрацював з багатьма іншими музикантами зони. Ми поспілкувалися з паном Юрієм, щоб дізнатись більше про часи, коли традиційні весілля були правилом, а не винятком.
-
Іван Попович - будівельник, розуміється на багатьох роботах, з багатим досвідом на різних етапах будівництва. Проте котедж Плай з с. Репедя Марамороського повіту має особливе значення для нього та його родини, будучи побудований майже повністю ним. Все почалося з його брата Павла, який подався за кордон у 16 років і вирішив інвестувати в котедж поблизу будинку батьків, маючи бажання повернутися на рідні землі. Особливістю цього проекту було прагнення поєднати традиційне із затишком сучасності, в природному оточенні, що нагадує давні часи.
-
Дерев'яний будинок пана Дмитра Холдіша з хутора Пентая, що знаходиться в Марамороському с. Поляни, став ґаздою багатьох традиційних предметів, які пан Думітру протягом багатьох років збирав у місцевих жителів. Він дуже хоче, щоб ці предмети колись знайшли своє місце в музеї, і, можливо, колись саме цей будинок і стане ним. Він був бібліотекарем і директором будинку культури, і краєзнавство завжди його захоплювало. На зайнятих ним посадах пан Дмитро Холдіш мав можливість багато досліджувати, перш за все завдяки місцевим жителям, людям похилого віку, з якими він мав можливість поговорити про давні часи. І так він зібрав вражаючу колекцію історій, анекдотів, легенд та інших випадків, які насправді є свідченням поширених вірувань та історії людей ??цих місць.
- Se mer
