Episódios
-
Профільний кінофестиваль завжди ризикує опинитися в заручниках у своєї тематики. У випадку з Docudays UA імовірний конфлікт лежав на поверхні: переважання злободенності, правозахисної публіцистики над мистецькою формою. У різних програмах вистачало робіт, радше схожих на репортаж, аніж на фільм як авторське висловлювання. Та все ж фестивальним журі було з чого вибирати. Адже організаторам вдалося скласти масштабну програму: загалом 62 картини із 34 країн світу, прем’єри 19 українських стрічок, понад 150 учасників і учасниць. Про те, як фестиваль став тріумфальним для українських фільмів — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.
-
19 травня в Ірані неподалік від кордону з Азербайджаном упав гелікоптер, у якому перебували президент країни Ібрагім Раїсі, голова МЗС країни Хусейн Амір Абдулахіан і низка інших високопосадовців. За декілька днів до того, 15 травня, у Словаччині стався замах на прем’єр-міністра Роберта Фіцо. Про те, як російська пропаганда пов’язала замах на Фіцо, смерть Раїсі, а попутно «розкрила» загадкове вбивство Кеннеді та загибель принцеси Діани — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Костянтин Задирака.
-
Estão a faltar episódios?
-
На початку травня Володимир Зеленський оголосив про укладання низки нових безпекових договорів із сімома країнами вже в найближчому майбутньому — на той момент схожі угоди з надання гарантій безпеки та постачання військової допомоги були підписані з дев'ятьма різними країнами. Про те, як проросійські пропагандисти знецінювали підписання безпекових угод з Іспанією, Бельгією та Португалією, залякували через нібито відправлення «військ НАТО» в Україну та продовжували наполягали на «нелегітимності» Президента — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Пилипенко.
-
До Дня пам’яті та перемоги над нацизмом канал «Дім» показав трисерійний документальний фільм «Fюрер 2.0». Проєкт проводить паралелі між Третім Рейхом і сучасною Росією, між Путіним і Гітлером зокрема. Головна ідея фільму зрозуміла: гітлерівська Німеччина та путінська Росія — суть одне й те саме, а їхні диктатори — з дитинства травмовані люди, одержимі помстою та ресентиментом. Про те, як у мистецькому конкурсі МПІУ переміг один проєкт, а фінансування отримав зовсім інший — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
Перший Глобальний саміт миру, скликаний за ініціативою України, пройшов 15–16 червня 2024 року у швейцарському місті Бюргеншток. Під час Саміту світові лідери обговорювали шляхи до справедливого та тривалого миру в Україні на основі принципів міжнародного права та положень Статуту ООН. У Швейцарії зафіксували зростання кількості кібератак і дезінформації напередодні саміту. Міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс говорив, що існує явна «зацікавленість» у зриві переговорів. Про те, як Росія пробує «заговорити» тему конференції, організованої Україною, та які «альтернативи» щодо закінчення війни вона пропонує натомість — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автори — Леся Бідочко, Андрій Пилипенко.
-
Щонайменше з березня 2024 року російський агітпроп поширює маніпуляційний меседж про те, що по закінченню 5-річного терміну при владі, 21 травня, Володимир Зеленський буцімто втрачає легітимність як президент. Нині ж ця маніпуляція набула нового виміру — Путін не лише ставить під сумнів легітимність українського президента, а й говорить, що влада нібито має перейти в руки Верховної Ради та його спікера Руслана Стефанчука, бо, мовляв, цього вимагає українська Конституція. Це не перший випадок, коли Кремль прагне стати тлумачем основного закону нашої держави. Розповідаємо, що спільного між «третім туром» президентських виборів 2004 року, Олександром Турчиновим, унітарним статусом України та Володимиром Зеленським. Про ключові «антиконституційні» моменти української історії за версією російського агітпропу — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Леся Бідочко.
-
Російська пропаганда з 2014 року експлуатує тезу «Ми ще нічого серйозно не починали!». В перші дні повномасштабного вторгнення пропагандисти оголошували, що «нарешті почали». Проте після того, як став очевидним провал путінського «триденного бліцкригу», звична риторика повернулася. Змішування брехні, перебільшування власного військово-економічного потенціалу, намагання видати поразки за «тактичні відступи з метою перегрупування» слугували головній меті — залякати Україну та її союзників, примусити їх до відмови від спротиву, «поки ми не розгорнулися на повну». Про те, як Кремль залякує Україну мобілізацією російської економіки — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Костянтин Задирака.
-
«Тиха депортація», яку створила команда проєкту «Крим.Реалії», розповідає про долю кримських татар після російської окупації вустами самих місцевих жителів. Усі вони, за одним винятком, через тиск окупаційної влади були змушені покинути півострів. Розповіді героїв украй важливі для збереження справжньої історії кримців, фіксації чергових злочинів Росії та пошуків шляхів допомоги політв’язням і біженцям із Криму. А назагал — для взаєморозуміння українців і кримців. Про проєкт, що показує, як подолати прірву між «материком» і «півостровом» після деокупації — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
10 років тому, 21 травня 2014-го на Каннському кінофестивалі в конкурсі «Тиждень критики» відбулася світова прем’єра повнометражного дебюту Мирослава Слабошпицького «Плем’я». Перший у світі фільм, знятий винятково жестовою мовою, перший фільм, що взяв одразу три призи «Тижня критики» з Гран-прі включно, прокат у десятках країн, понад 40 призів тощо. А втім, попри всю закордонну сенсаційність, «Племені» вдома не дуже пощастило. Провини режисера в тому немає: не те місце, не той час. Суспільна дискусія, яка мала би стартувати за національною прем’єрою, фактично так і не відбулася — бо почалася війна. Про стрічку, що внесла Україну на сучасну світову кіномапу — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.
-
На каналі «Суспільне Культура» у травні стартував проєкт «Прощавай, імперіє!» про особисту дерусифікацію та пошуки ідентичності. «Прощавай, імперіє!» — незвичайний проєкт. Ведуча ставить питання та шукає відповіді крізь призму свого досвіду зросійщеності та відновлення ідентичності. За її прикладом те ж саме роблять гості програми. Через це виникає приємне відчуття єдності та, якщо хочете, безпеки. Бо відразу стає зрозуміло, що зараз тобі не «прилетить» за читаних у дитинстві братів Стругацьких, а твоєму рідному місту — за російськомовність. Олеся Котубей і її гості чесно визнають, що так було скрізь. Про новий проєкт на Суспільному, що розповідає, навіщо нам внутрішня деколонізація та як її здійснити, не пошкодивши собі психіку — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
Весняний телесезон закінчився приємним сюрпризом — чотирисерійною мелодрамою «Одна родина», що вийшла на СТБ. На телебаченні мелодрама посіла перше місце в слоті, а в ютубі за три тижні набрала сукупно (на диджитал-ресурсах СТБ і каналу «Дім») понад 12 мільйонів переглядів. Якоюсь мірою такий успіх можна було передбачити, адже виробником проєкту є ТОВ «Прокіно», в чиєму портфоліо панує зірковий серіал «Спіймати Кайдаша». Але деякі нюанси насторожували. Про стрічку, що посіла місце в переліку гідних українських серіалів — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
У 2024 році парламентський телеканал «Рада» жодного разу не запросив в ефір представника парламентської фракції «Європейська солідарність». Ідеться про інтерв'ю, включення, гостьові студії. А не, наприклад, участь у нарізці коментарів у «Парламентському тижні». Жоден канал національного марафону в цьому році, крім Суспільного, теж не запрошував «Європейську солідарність». Що змушує задуматися, ким насправді контролюються ці канали, якщо вони згодні на гостьову цензуру в інтересах влади. Про парламентську гостьову політику «Єдиних новин», що виродилася в інформаційну диктатуру влади — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Олександр Морський.
-
Російський виробник Caviar випустив для росіян спецкомплект із iPhone 15 Pro, «прикрашений» георгіївською стрічкою. Виріб отримав назву «Победный», його корпус прикрасили елементами з телячої шкіри. Ще два роки тому Путін заборонив використання пристроїв Apple у провідних міністерствах і установах, виказуючи цим занепокоєння Кремля та Федеральної служби безпеки сплеском шпигування американських спецслужб проти російських державних установ. Тактика підміни понять і подвійних стандартів: Росія намагається перетворити iPhone, символ Заходу, на символ перемоги над фашизмом. Про те, як у своїх спробах припасувати святкування 9 травня до сучасних реалій, Кремль вдається до еклектики, змішує та підмінює символи, цим самим маргіналізуючи себе — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автори — Леся Бідочко, Олександр С’єдін.
-
Серіал «Рубан» (режисер Дмитро Лактіонов) стартував у ефірі ICTV2 16 квітня і на виході дав не лише гачок-заявку на продовження, а й непогані показники каналу — третє місце у слоті за переглядами. «Нашою метою було зробити захопливий народний серіал, головного героя якого глядач полюбить відразу», — представила перший сезон детективу «Рубан» продюсерка Алла Липовецька. Тож невідомо, на кого чи на що робилися ставки на старті: героя, історію чи власне жанр. Про зразок розважального, народного телекіно, автори якого не відмовляються від нагадувань аудиторії про стан війни в країні — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
-
Популяризація дорівнює просвітництву. Популярна культура сприяє цьому процесу. Фільм «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» своїм виходом мимоволі демонструє дуже цікаву тенденцію: мовби відгукується на сплеск моди видавати й перевидавати українську класику передусім 1920-х. Ці видання сьогодні — золоте дно. Вони комерційно успішні у воєнний час, коли Росія своїми бомбами знищує бібліотеки, книгарні, друкарні. Зазвичай це працює навпаки: спершу виходять фільми, вони стимулюють інтерес до книжок. Фільм і книжки тепер взаємно доповнюються. Про те, чому популярна культура доречна й важлива — як піхота для відвоювання, захоплення й утримання позицій — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
-
На ютуб-каналі «Української правди» вийшов відеорепортаж Богдана Кутєпова «Переплисти Тису і (не)вижити» — про ситуацію на прикордонній річці Тиса, яку намагаються перепливти втікачі від мобілізації. За п’ять днів репортаж отримав 250 тисяч переглядів, що разів у десять більше за звичайні відео на каналі, й отримав понад 10 тисяч коментарів. Переважно негативних. Про те, що показав глядачам автор, щоб викликати таку хвилю хейту — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
Соцмережа з відеоконтентом «ТікТок» є справжньою новинною пустелею. Із 6 568 відео, знайдених набором ботів зі штучним інтелектом, які позиціонувалися як новинний контент, справжніми новинами за стандартами журналістики виявилися лише 6. Такі підсумки дослідження, проведеного науковим співробітником з обробки даних The New York Times та Ніколасом Діакопулосом з Північно-Західного університету штату Іллінойс у США, що опубліковане в журналі «Нові медіа та суспільство», повідомили в NiemanLab. Про алгоритми соцмережі, які не орієнтовані на трансляцію справжнього новинного контенту — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Юлія Поліковська.
-
Нинішні березень-квітень видалися несподівано врожайними як на медійні проєкти, котрі розвінчують декларовану «велич» російської культури, так і на медійні скандали довкола цього. За російське вписуються реальні лідери думок, серед яких політики, актори, письменники, історики, журналісти. Причини, форми, методи та згубні для цивілізованих суспільств наслідки подібного захисту розбирають і на прикладах показують у п’ятьох із шести епізодів «Великої російської брехні» — документального серіалу від «Суспільного». Загальна ідея проєкту — дослідити питомо російський контент і спробувати переконати коло, ширше за однодумців: нема російської культури, є російська пропаганда. Про російську культуру, що йде на експорт і маркується «великою», а по суті своїй репрезентує лише один прошарок — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
-
«Крашанка», наче справжнє великоднє яєчко, виблискує барвами різних змістів, які перетинаються в чудернацький візерунок. Вони нанизуються на сюжетну лінію і в купі з дотепними фразами-репліками, якими пересипані діалоги, створюють дуже зворушливу і життєдайну історію. Автори презентують «Крашанку» як сімейну комедію. Було б дуже дивним, якби комедія про наше сьогоднішнє життя оминула тему війни. Про фільм, у якому можна впізнати себе — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Юрій Луканов.
-
Протягом третього від початку масштабного російського вторгнення березня в ефірі «2+2» були дві серіальні прем’єри. Один проєкт — 16-серійний детектив «Холод» — запустили ще 2021 року. Другий — 4-серійний «Позивний "Тамада"» — знімали вже торік, судячи з осінньої натури — протягом жовтня. І обидва досить суперечливі. Перший — за формою, другий — за змістом. Про те, як слова «патріотизм», «кон’юнктура» та «пропаганда» проникли в наш кінематограф і змінили в ньому своє значення — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
- Mostrar mais
