Эпизоды
-
Восени “Українська правда” отримала частину матеріалів про ситуацію в 211-й понтонно-мостовій бригаді від одного з офіцерів, який займався службовими перевірками.
Її історія включає в себе епізоди катувань солдатів, здирництва та зловживання владою з корупційною метою. Ніхто з фігурантів цих історій не тільки не став фігурантом кримінальної справи – винних підвищили, а тих, хто порушив проблеми, відправили в піхоту.
УП працювала над цим текстом близько двох місяців. Опитали кілька десятків людей – постраждалих, свідків знущань, офіцерів і сержантів, які займалися службовими перевірками.
-
Росіяни добре усвідомлюють інформаційну складову сучасної війни. Чи не перше, що вони роблять на новоокупованих територіях – встановлюють свої маркери й символи. Частина цієї політики – боротьба з "неугодними": активістами, військовими, волонтерами, журналістами.
За даними Інституту масової інформації, за 2,5 роки повномасштабної війни росіяни захопили або ж знищили приблизно 300 редакцій місцевих ЗМІ в Україні.
Переслідувати журналістів росіяни почали ще з 2014 року. Відтоді через російський полон пройшли понад 100 медійників: як українських, так і іноземних.
Частину, як-от Станіслава Асєєва, вдалося повернути ще до повномасштабного вторгнення. Дехто, як Наріман Джелял, повернувся в Україну вже після початку великої війни. А хтось, як Олексій Бессарабов, сидить у полоні вже майже 10 років.
"Українська правда" вирішила розповісти історії кількох наших колег, які потрапили до рук росіян і залишаються там досі.
-
Пропущенные эпизоды?
-
Виробництво боєприпасів – першочергова потреба фронту й водночас уразливе місце української оборонної промисловості. Послідовна бездіяльність профільних чиновників до 2022 року призвела до повної нездатності України виробляти боєприпаси для мінометів та артилерії на початку великої війни.
У 2022 році вітчизняні заводи освоювали технологію та будували виробничі лінії. У 2023-му почали надходити перші серійні партії українських снарядів та мін. 2024-й мав стати роком, коли з конвеєра сходитимуть великі обсяги боєприпасів.
В умовах війни влада вирішила віддати велике замовлення з виробництва ключового виду боєприпасів одній державній компанії. Та не справилася ні з обсягами, ні з якістю продукції. Як таке стало можливим?
-
Операція з висадки Сил оборони на лівому березі Херсонщини, розпочавшись у жовтні 2023 року, після дев'яти місяців жорстоких боїв у вкрай важких умовах завершилася численними людськими втратами та відступом на правий берег Дніпра. Бійці, що брали в ній участь, з однаковою емоційністю як заперечують, нібито їх кинули на забій, або що амбітний план операції від початку нереалістичним – так і стверджують, що її планування, логістика, забезпечення та терміни виконання від початку прирекли на неуспіх героїчні дії бійців морської піхоти та сил ТРО.
Які задачі ставилися перед військовими на лівому березі Дніпра і чому їх не вдалося вирішити? Чому, на думку бійців, операція тривала значно довше після моменту, коли для оборонців плацдарму склалися катастрофічні умови? Зрештою, хто саме та в яких умовах готував план звільнення лівобережжя Херсонщини, виконував його з ризиком для життя й не зміг повернутися живим? Про це розповідають побудований на свідченнях двох десятків причетних до операції в Кринках матеріал Ольги Кириленко "Що насправді сталося в Кринках. Нерозказана історія висадки морпіхів на лівому березі Дніпра" та новий епізод подкасту "УП. Вголос".
-
У 2022 році в Україні за колабораціонізм засудили 272 осіб. Наступного року ця цифра стрибнула до 793 засуджених.
Проте на ворога працювали не тільки навідники та прямі колабораціоністи. Друге розповсюджене останнім часом явище – це підпал автівок, що належать військовослужбовцям і волонтерам. Так, станом на кінець вересня правоохоронці зафіксували 266 фактів підпалу, що сталися в різних регіонах України за цей рік (йдеться не лише про прифронтові території).
Дії навідників і паліїв – результат роботи російських спецслужб, які намагаються вербувати українців і часом досягають успіху. Результати цього вербування можна незрідка побачити в новинах. А з чого все починається? Які методи використовують російські спецслужби для того, щоб залучити до підривної діяльності українських громадян? І які слабкі місця вони знаходять?
-
Введення інституту президентства в Криму 1994-го здається тимчасовим запамороченням тодішніх кримських політиків, які цього прагнули, і української влади, яка це допустила. Навіть саме слово "інститут" виглядає занадто серйозним для того політичного явища, що виникло в Криму на початку 1990-х – настільки гротескної форми воно набуло.
Чому і на якому тлі воно з'явилося? До яких наслідків призвело? Як сталося, що невідомий широкому загалу Юрій Мєшков раптово став народним улюбленцем, а потім із запаморочливою швидкістю – ізгоєм? Які не вивчені Україною уроки періоду "мєшковщини" відгукнулися їй під час окупації 2014-го?
УП поспілкувалася з учасниками та очевидцями подій 30-річної давнини та відбудовує деякі фрагменти цієї історії, усвідомлюючи, якою хиткою може бути людська пам'ять.
-
Рівень психологічної підтримки в українській армії дуже низький, стверджують десять співрозмовників УП серед військових психологів і бойових медиків. Це призводить до того, що бійці шукають порятунку в алкоголі, наркотиках, азартних іграх, самовільно залишають частини (СЗЧ), намагаються накласти на себе руки.
Чому так сталося, як можна покращити психологічну допомогу у війську і чи допоможе в цьому міжнародний досвід, розбиралася "Українська правда".
-
Відтоді як у серпні 1994-го він повернувся до Канади з руандійського відрядження, його мучило безсоння ночами і жахи вдень. Він носив із собою мачете, одного разу його мало не знудило в супермаркеті, який нагадав йому магазини в Руанді з розкиданими трупами. Чотири рази він намагався покінчити життя самогубством.
Чоловіка з квадратним підборіддям батьки нагородили ім'ям шекспірівського героя – Ромео. Канадський генерал-майор Ромео Даллер командував "блакитними шоломами" ООН у Руанді. За сто днів, поки світові лідери і топфункціонери міжнародних організацій не наважувалися назвати те, що відбувається, геноцидом, у цій африканській країні загинуло понад 800 000 її мешканців.
Тисячі людей, врятованих Даллером і його миротворцями, не обнулили рахунок генерала до самого себе – людини, яка 30 років тому могла зупинити різанину, якби в цьому були зацікавлені ті, хто відрядив його до Руанди.
-
Розбираючись, що ж взагалі відбувається в Білогорівці, УП поговорила з десятком людей. Без любові й багатомісячної витримки яких цього населеного пункту, певно, уже б не було.
Майже за два роки після звільнення, попри інтенсивні російські штурми та катастрофічний брак людей і артилерії, усе селище перебуває під контролем Сил оборони України.
Якою була Білогорівка до 24 лютого 2022-го, що відбувалося в селищі після його звільнення, як виглядали бої за фільтрувальну станцію та яка головна задача відведена цьому крихітному населеному пункту – читайте в матеріалі УП.
-
У ніч з 28 на 29 липня 2022 року Росія підірвала так званий "барак 200" в Оленівці, куди навмисно перевели 193 полонених азовців. 53 з них – загинули.
За два роки після кривавого злочину ніхто з окупантів не був покараний. Доля багатьох вцілілих, які перебувають у полоні, – невідома. Молодому азовцю "Крафту", який на той момент вже пережив оборону Маріуполя, оточення на "Азовсталі" і полон, відносно пощастило, адже він вижив і повернувся додому в рамках "великого обміну" 21 вересня 2022 року. Він розповів "Українській правді. Життя" про теракт у "бараку 200" та життя після вибуху.
-
Американський архітектор Леббеус Вудс, який під час Боснійської війни, попри облогу сербами Сараєва, пробрався до міста і на власні очі побачив наслідки обстрілів, сформулював три підходи до відбудови.
Перший – намагатися відновити все у вигляді, що максимально наближений до того, який був до війни. Другий – зруйнувати під нуль все, що було пошкоджено, і побудувати нові міста. Третій – створити нове місто зі зруйнованого старого; власне, виростити нове зі старого.
Яким шляхом іти, залежить, зокрема, від того, хто береться відбудовувати. Традиціоналісти намагаються відновити історичну забудову скрізь, де це можливо. Модерністи хапаються за можливість позбутися архітектурної спадщини і будь-яких спогадів про трагедію зруйнованого міста.
Коли починати відновлення і яким воно має бути? Чи варто покладатися на досвід архітектурних зірок на кшталт Нормана Фостера, британського архітектора, лауреата Прітцкерівської премії, який погодився долучитися до відбудови Харкова? Чому майстер-плани міст без урахування думки їхніх мешканців – той самий спадок ХХ століття, від якого ми так хочемо втекти?
-
На чемпіонаті світу з трекових велоперегонів 1997 року в Австралії Україна продемонструвала світові "Енея". Легкий, міцний велосипед з дисковими колесами та революційною рамою – він здавався експонатом фантастичного фільму. А головне, на цьому футуристичному транспортному засобі українці ледь не здобули першість.
Цей успіх прогримів як постріл. Того ж року Міжнародна асоціація велоспорту заборонила фюзеляжну "енеївську" раму на змаганнях. І тоді українські конструктори спроєктували новий прототип "Енея", на якому наступного року українські велосипедисти все ж принесли батьківщині чемпіонське золото.
Біографія "Енея" – це історія про український характер. Про вміння мислити поза рамками та продукувати ідеї, що випереджають час. Про здатність не здаватися і знаходити нові шляхи, коли перекривають старі. А також це історія про мрію – у ДП "Антонов", де народився "Еней", добре знають, як вона створюється.
-
Минулого тижня одним з найбільш помітних текстів УП став матеріал Романа Романюка та Романа Кравця "Андрій Первозваний. Як Єрмак став головною людиною для Зеленського". Автори однієї з перших журналістських розвідок про фігуру майбутнього голови ОПУ підсумували в ній шлях Андрія Єрмака від маловідомого київського юриста до однієї з максимально впливових політичних фігур в країні. Фігури, яка оперує численними проектами у внутрішній і зовнішній політиці України не стільки завдяки виборному мандату й офіційним повноваженням, скільки завдяки специфічно сконструйованій довкола самої фігури Президента владній архітектурі. Цей матеріал став основою чергового випуску подкасту "УП. Вголос".
-
Артем з позивним "Східний" вісім років жив подвійним життям, відколи під окупацію потрапив його рідний Стаханов (з 2016 р. — Кадіївка). З 2014 року молодий хлопець таємно передавав українським військовим інформацію про розташування російських військ та техніки. Для нього це означало наражатися на небезпеку бути викритим, приховувати правду від батьків та разом із рідним містом поволі занурюватися в стан ізоляції з перспективою не дочекатися звільнення.
Цей епізод подкасту "УП. Вголос" — про опір окупації, методи роботи російських спецслужб та про те, як допомогти українським військовим на окупованій території, за матеріалом розмови журналістки УП. Життя Олени Барсукової із нинішнім військовослужбовцем ЗСУ Артемом Карякіним ("Східним").
-
Після вторгнення росіян Андрій Селецький очолив Нововоронцовську селищну військову адміністрацію. За рік після підриву росіянами Каховської ГЕС його громада потерпає від нестачі води та обстрілів. Але, як часто буває в цій війні, бажання росіян знищити Україну відкриває перспективу: привертає увагу до української історії.
Після обміління Каховського водосховища в Андрія з'явилася можливість торкнутися того, про що він мріяв у дитинстві, пірнаючи у води штучного моря.
В інтерв'ю УП він ділиться "затопленою пам'яттю" про легендарний Великий Луг та "економічний геноцид" українського півдня. Розповідає про знайдені артефакти, чорних археологів та херсонський кавун як символ самоідентифікації.
-
В Україні немає дрона, який би мав назву "Баба Яга". Цим словом росіяни окреслюють цілий клас безпілотників-бомберів, які виробляються різними компаніями, мають різні технічні характеристики, несуть різні снаряди.
Але всі вони мають одну спільну рису – здатність посеред ночі наводити на російських солдатів страх, що змушує ціпеніти.
Що це за дрони, як вони з'явилися, для чого використовуються та чи справді здатні переписати світові підручники з військової стратегії, розбиралася "Українська правда".
-
Якби пазл долі Юрка Фединського склався інакше, сьогодні він міг би жити в місті Ролі – столиці штату Північна Кароліна, де провів 15 років. Мати передбачуване майбутнє, отримувати річний дохід в розмірі під 50 тисяч доларів, раз на рік відвідувати місцевий художній музей з колекцією робіт "малих голландців". Або переїхати до Нью-Йорка, вивчитися на стоматолога чи юриста.
Попри те, що 49-річний Фединський живе в Україні чверть століття, для багатьох він так і залишився божевільним, який свого часу покинув США та оселився в сільській глушині на Полтавщині. Після переїзду до України він навчався в двох консерваторіях, працював з Київським кобзарським цехом і гуртами "Гайдамаки" та "Древо" і навчався кобзарюванню.
-
Понад два роки тому, коли Сили Оборони України тільки зіткнулися з викликом повномасштабного вторгнення Росії, про зброю, здатну завдавати збитків ворогові в далекому тилу, можна було тільки мріяти. Розробники надсекретного БПЛА "Лютий" не тільки мріяли, а й послідовно працювали над вдосконаленням початкової ідеї дрона-камікадзе, який мав заходити на атаку та вражати цілі з відстані до тисячі кілометрів.
Всупереч деяким початковим вадам машини, браку вузькоспецифічної технічної інформації та аварійним ситуаціям, які не раз могли забрати життя інженерів і відштовхували від проекту потенційних користувачів із військових структур — бойовий безпілотник дальної дії став реальністю. Про історію унікальної розробки — у подкасті "УП. Вголос" за матеріалом статті Романа Романюка "Санкції на 1000 кілометрів. Історія українського дрона "Лютий", який палить російські НПЗ".
-
Даніель Шевчук із позивним "Аль Каїда" – українець по матері, ліванець по батькові. Командира інженерно-саперного взводу побратими називають "сталкером" – за містичні здібності сходити до біса на роги й повернутися звідти одночасно з трофеєм і втраченою технікою підрозділу. До посадок на Бахмутському напрямку його привів шлях від власного "схибленого" почуття справедливості в цивільному житті, через Громадську варту Києва та ТРО – до когорти людей зі спільним почуттям гумору, небезпечними обдаруваннями та баченням цінностей військової служби.
Шістнадцять годин разом із сапером в прифронтових містечках та на фронтових дорогах, з сюрреалістичними розмовами та ситуаціями, з видами на окупований Бахмут та спалену прильотами Донеччину провів Михайло Кригель, автор репортажу "Один день у посадці з Аль Каїдою – сапером батальйону "Ахіллес", який став основою нового епізоду "УП. Вголос".
-
"Я з дитинства був хуліганом", – сміявся сам Валерій зі свого характеру в інтерв'ю УП поміж роздумів про справедливість та майбутнє України.
Ту бесіду з журналістом УП за п'ять місяців до власної смерті він закінчив словами: "Хочу, щоб мої діти пишалися мною. Щоб знали: от був такий упертий дурак, який рубає зразу з кінця. Одне єдине: я не хочу померти на війні так би мовити "кримінальним". З тією вигаданою справою, яку так і не закрили".
Справа, про яку розповідав тоді Краснян, стосувалась події, що відбулася 2016 року в його рідному селищі Глибока Чернівецької області. Валерій відреагував на дзвінок односельців, які жалілись на незаконне розкрадання буковинських лісів і бездіяльність правоохоронців. Взявши з собою побратимів, він приїхав до селища, де зупинив вантажівку з деревиною. Красняну інкримінували злочин по двох статтях – ч. 4 ст. 296 (хуліганство із застосуванням зброї) та ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю).
Розгляд справи затягнувся на кілька років. Всупереч власним побоюванням, "кримінальним" Барс не загинув. Але сталося інше: 5 березня 2024 року Герцаївський районний суд визнав Валерія Красняна винним.
- Показать больше
