Episoder
-
Популяризація дорівнює просвітництву. Популярна культура сприяє цьому процесу. Фільм «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» своїм виходом мимоволі демонструє дуже цікаву тенденцію: мовби відгукується на сплеск моди видавати й перевидавати українську класику передусім 1920-х. Ці видання сьогодні — золоте дно. Вони комерційно успішні у воєнний час, коли Росія своїми бомбами знищує бібліотеки, книгарні, друкарні. Зазвичай це працює навпаки: спершу виходять фільми, вони стимулюють інтерес до книжок. Фільм і книжки тепер взаємно доповнюються. Про те, чому популярна культура доречна й важлива — як піхота для відвоювання, захоплення й утримання позицій — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
-
На ютуб-каналі «Української правди» вийшов відеорепортаж Богдана Кутєпова «Переплисти Тису і (не)вижити» — про ситуацію на прикордонній річці Тиса, яку намагаються перепливти втікачі від мобілізації. За п’ять днів репортаж отримав 250 тисяч переглядів, що разів у десять більше за звичайні відео на каналі, й отримав понад 10 тисяч коментарів. Переважно негативних. Про те, що показав глядачам автор, щоб викликати таку хвилю хейту — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
Manglende episoder?
-
Соцмережа з відеоконтентом «ТікТок» є справжньою новинною пустелею. Із 6 568 відео, знайдених набором ботів зі штучним інтелектом, які позиціонувалися як новинний контент, справжніми новинами за стандартами журналістики виявилися лише 6. Такі підсумки дослідження, проведеного науковим співробітником з обробки даних The New York Times та Ніколасом Діакопулосом з Північно-Західного університету штату Іллінойс у США, що опубліковане в журналі «Нові медіа та суспільство», повідомили в NiemanLab. Про алгоритми соцмережі, які не орієнтовані на трансляцію справжнього новинного контенту — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Юлія Поліковська.
-
Нинішні березень-квітень видалися несподівано врожайними як на медійні проєкти, котрі розвінчують декларовану «велич» російської культури, так і на медійні скандали довкола цього. За російське вписуються реальні лідери думок, серед яких політики, актори, письменники, історики, журналісти. Причини, форми, методи та згубні для цивілізованих суспільств наслідки подібного захисту розбирають і на прикладах показують у п’ятьох із шести епізодів «Великої російської брехні» — документального серіалу від «Суспільного». Загальна ідея проєкту — дослідити питомо російський контент і спробувати переконати коло, ширше за однодумців: нема російської культури, є російська пропаганда. Про російську культуру, що йде на експорт і маркується «великою», а по суті своїй репрезентує лише один прошарок — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
-
«Крашанка», наче справжнє великоднє яєчко, виблискує барвами різних змістів, які перетинаються в чудернацький візерунок. Вони нанизуються на сюжетну лінію і в купі з дотепними фразами-репліками, якими пересипані діалоги, створюють дуже зворушливу і життєдайну історію. Автори презентують «Крашанку» як сімейну комедію. Було б дуже дивним, якби комедія про наше сьогоднішнє життя оминула тему війни. Про фільм, у якому можна впізнати себе — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Юрій Луканов.
-
Протягом третього від початку масштабного російського вторгнення березня в ефірі «2+2» були дві серіальні прем’єри. Один проєкт — 16-серійний детектив «Холод» — запустили ще 2021 року. Другий — 4-серійний «Позивний "Тамада"» — знімали вже торік, судячи з осінньої натури — протягом жовтня. І обидва досить суперечливі. Перший — за формою, другий — за змістом. Про те, як слова «патріотизм», «кон’юнктура» та «пропаганда» проникли в наш кінематограф і змінили в ньому своє значення — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
-
Sunny Bunny є першим фестивалем ЛГБТплюс-фільмів на території України. Він виріс з однойменної конкурсної програми, яку багато років проводили організатори КМКФ «Молодість». Після Берлінале саме «Молодість» став другим у світі міжнародним фестивалем, який виділив кінематограф ЛГБТплюс-тематики в окрему програму. Цьогоріч у фестивалю насичена програма: самих лише повнометражних прем’єр — понад 40. Про дві документальні роботи, що дуже несхожі стилістично, але цікаві своїми контрастами — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.
-
У травні 2024 року у Володимира Зеленського закінчуються строки президентських повноважень, тож, за версією російських пропагандистських медіа, він більше не буде легітимним главою держави. Громадянська мережа «Опора» розібралася, як Росія використовує брехню про «диктаторський режим в Україні» задля продовження війни та послаблення міжнародної підтримки нашої держави. Про атаку на легітимність української влади — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Катерина Міхалевська.
-
Упродовж багатьох століть російська держава веде війни з іншими — за території, вплив, обґрунтовуючи їх реальними чи вигаданими загрозами. Задля приховування факту протистояння всьому цивілізованому Заходу російський агітпроп обирає для себе образ найбільш зручного ворога та намагається вже його всебічно дискредитувати. Для цього зокрема використовуються історичні алюзії до минух геополітичних супротивників Росії. Про те, як Москва обирає серед ворогів найзапеклішого і навішує на нього ярлики — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автори — Леся Бідочко, Олександр С’єдін.
-
На каналі «Дім» вийшов спецвипуск проєкту «Я не забуду», що розповів історію загибелі молодої жінки під час окупації Херсонщини та порятунку її малої дитини. Мати була закатована росіянами. Її трирічний син пережив клінічну смерть. Хлопчика врятувала тітка, яка приїхала в будинок родини майже відразу після замаху. Саме вона прийшла до проєкту та дала свідчення. Про приклад висвітлення воєнних злочинів окупантів — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
Не всі знають, що таке «Євробачення», як улаштований цей конкурс і в чому його важливість. Ба більше, навіть деякі віддані фанати конкурсу теж не до кінця розуміють низку процесів усередині нього. Тож розбираємо всі ці деталі крізь призму того, про що вам не розкажуть фанати. Думки, висвітлені у цьому матеріалі, є лише особистими думками автора матеріалу Артура Колдомасова. Про фандом, букмекерські ставки та «мистецтво поза політикою» — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Артур Колдомасов.
-
Відеоігри перестали бути розвагою для дітей, тепер це частина життя багатьох українців — як відпочинок, хобі або навіть рід діяльності. Це можливість заробляти гроші, насолоджуватися грою як художнім твором або просто весело проводити час із сім’єю чи друзями. Стереотипи не дозволяли багатьом українцям відмовитися від бачення ігрової індустрії як розваги суто для дітей. Кількість українських адаптованих перекладів ігор стабільно зростає, наш ринок стає більш привабливим для розробників, але всі ці процеси тривають не без проблем. Про те, як розвивається українська ігрова індустрія, звільняючись від багаторічного впливу російської — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Ігор Наджафов.
-
Про «Суспільне Культура» мешканці соцмереж, передусім українського сегмента Facebook знову відгукуються позитивно. Причина — новий проєкт «Русифікація у стилі поп», прем’єра якого відбулася в ефірі 31 березня. Про роботу «Суспільне. Культура», яку варто сприймати не як чергову розповідь про відоме, а як фільм-попередження: не варто намагатися повторити це — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
-
Усвідомлення ролі історії в поточних подіях породило справжній бум українських історичних проєктів. З’явилася безліч тематичних ютуб-каналів, фільмів-розслідувань, подкастів тощо. На тлі такого розмаїття здивувати чимось новим доволі важко. Але проєкту «Українського радіо» «Батьки-засновники» вдалося це зробити повною мірою. «Батьки-засновники» розповідають про історичних діячів, які сформували ідею України. Впродовж століть, коли українці не мали своєї держави, ці мислителі плекали думку про наше право на самостійність. Про новий проєкт «Українського радіо», що розповідає, хто насправді вигадав Україну — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
У перший рік імплементувати закон «Про медіа» на сто відсотків не вдалося. Серед проблемних моментів — відсутність належного фінансування на запуск реєстру й електронного кабінету, потреба у прийнятті змін до виборчого кодексу, реєстрація фільмів у Державному агентстві з питань кіно. Про результати моніторингу імплементації закону — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Наталія Данькова.
-
Майже рік тому державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» обрало на конкурсі 53 художні та документальні проєкти для фінансування з державного бюджету на сотні мільйонів гривень. Не всім зрозумілий посеред великої війни кіноапетит замовник пояснив захистом національних інтересів. Будь-яка з цих прем’єр цікава з точки зору розуміння того, що нам хоче сказати держава. Ну ж бо патріотичне кіно, вироблене державним коштом, — це в будь-якому разі програмний витвір. Про низку серіальних прем’єр, що були створені на держзамовлення — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
«Я і Фелікс» є ігровим повнометражним дебютом Ірини Цілик. А ще це один із фільмів, яким не пощастило бути запланованими для прокату в 2022-му. На щастя, в Україні все ще є робочі кінотеатри й достатня кількість глядачів. Діється десь в обласному центрі в пострадянській Україні. Ольга (Анастасія Карпенко) виховує сина Тимофія. В тій же квартирі мешкає бабуся Ліда (Галина Веретельник-Степанова), котра одного дня приводить нового супутника життя — «графа», підполковника й ветерана афганської війни Фелікса. Про стрічку про героїв нашого часу, які росли самі по собі й виросли кращими за своїх учителів — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.
-
На каналі «Плюс плюс» вийшов другий сезон дитячого мультсеріалу «Україна. Нескорені міста», що створює «1+1 media» у партнерстві зі Smart Angel і VoxCheck за підтримки Євросоюзу. Творцям, напевно, знадобилася певна мужність, щоб зробити ці п’ять епізодів про Донецьк, Луганськ, Херсон, Крим і Маріуполь. Не просто міста (і місця, бо Крим охоплений загалом), а символи російської агресії. Про мультсеріал, який розповідає про російсько-українську війну та російські історичні фейки — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.
-
У Німеччині презентували документальну стрічку про розмови російських військових зі своїми близькими про війну. «Мирні люди» якнайкраще відповідають загальному жанровому означенню «документалістика», бо тут, принаймні на позір, мінімум авторського втручання в матеріал, — каже Дмитро Десятерик. Камера нерухома, переважають загальні плани, нема ані наскрізної оповідної лінії, ані головних героїв: чисте спостереження. Про другу повнометражну роботу режисерки й фотографки Оксани Карпович — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.
-
Знімали фільм «Інший Франко» 2019 року у Львові, зокрема на території музею «Дім Франка», автентичного помешкання родини. Стрічка у 90 хвилин вміщає завдяки флешбекам три основні життєві етапи: причетність до створення «Пласту», участь у Польсько-українській війні як бойового льотчика, полон і втечу та період роботи в Харкові, коли Петро Іванович став свідком Голодомору й супутніх злочинів сталінського режиму. Про три емоції від фільму про сина Франка — у випуску.
Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.
- Vis mere