Episodi
-
Дійові особи:
Іржик - партізан.
Смєтанка - бойова подруга Іржика.
Краєчка - друг Іржика, тоже партізан
а також німці і партізани.
Дія перша
В горах. Іржик займає бойову позицію біля пулімьоту сракою догори. На ньому верхи сидить Смєтанка та бавиться.
Смєтанка: Іржик, оно диви, німці!
Іржик: Де! Тра-та-та-та-та(строчить з пулімьоту).
Смєтанка: Га-га-га-га-га(регоче).
Іржик(сам до себе): Знову наїбала, сука.
Входить Дворжик
Дворжик: Іржик, диви, там німці!
Іржик: Де! Тра-та-та-та-та(строчить з пулімьоту).
Смєтанка: Га-га-га-га-га! От так наїбав.
З"являються німці." -
Ху....ня
-
Episodi mancanti?
-
Трiaсовий перiод, aбо Пригоди хтивих пaвiaнiв Борi i Жори
-
Лесь Подервянський.
Діана
Дійові особи
Жора, невизначеного віку мужик, схожий на чорта, якого виперли з пекла за профнепридатність.
Василь Гнатович, вождь палати хворих, статечний мужик, схожий на Сталіна епохи підписання Ялтинської угоди.
Сірьожа, середнього віку мужик, хитрий і наївний, як вовк у казці.
Валєрік, молодий мужик, хворий на голову.
Енгельс Гасанович, ліцо кавказьськой національності.
Діна, юна, спокуслива і спортивна медсестра з довгими ногами, широкими плечима і античною шиєю.
Санітари
Дія відбувається в лікарні.
Палата відділення щелепнолицевої хірургії по вулиці Зоологічній, в палаті на кроватях лежать Василь Гнатович, Жора, Сірьожа, Валєрік і Енгельс Гасанович з забинтованими в різних місцях і синіми, як баклажан, їбальниками. Найбільша кількість бинтів пішла на Валєріка. Він має на голові пишну прикрасу, розмірами і вагою схожу на чалму турецького султана. Над кроваттю Валєріка висить картина "Охотнікі на привалє" художника Сєрова. Хворі лежать смирно, як дрова, що чекають на холодну зиму, але це оманлива смирність. В їхніх червоних оченятах світиться бойове завзяття і жадоба життя.
За вікном палати розташований зоопарк, з якого інколи долинають тваринні звуки його волохатих мешканців, такщо якщо заплющити очі, можна уявити себе в Африці.
Голос тигра за вікном. Унгх, унгх, аоунгх!
Жора. Десять часов, блядь, можна і на годинник не дивиться!
Голос тигра. Аум!!!
Сірьожа. Ти бач, проснувся, проклятий, і гризти хоче...
Голоси вовків. Ауууу!.. (А потім знову тигра.) Аум!
Валєрік при останніх словах тигра бє головою в стіну.
Сірьожа. Я колись у школі працював, учителем труда. Така робота, шо нема шо спиздить. Так харашо шо у мене жінка бєрємєнна була. Вона мєл гризла. То я їй мішками таскав. Главноє шо інтересно, вона той цвітний не дуже любила гризти. А в основном отой, квадратний.
Голос тигра. Унгх, унгх, аоунгх!
Василь Гнатович. Ач як розпиздівся!
Жора. Він жерти хоче.
Василь Гнатович. А ми випить хочемо. Жора, харош лежать, як стерво, катай лишень за двері, подивись, чи та пизда сігодня діжурить. (До Сірьожи.) А ти шо лежиш, як Ісусік? Бистро вставай і ріж ковбасу!
Сірьожа і Жора з насолодою виконують накази вождя, який дістає з матрацу пляшку з мутною рідиною і розливає в гранчаки, з яких перед тим позабирав зубні щітки. Валєрік за звичаєм бє головою в стіну.
Василь Гнатович. Валєрік, тихіше, картина на голову упаде.
Валєрік. Діана, Діана!
Валєрік розкачується на кроваті, притримуючи обома руками чалму і час від часу пиздить головою об стіну.
Жора. Совсєм приїхав пацан.
Сірьожа. Чого це він?
Василь Гнатович. То він мабуть за англійську царівну переживає, шо її машина задавила. (До Енгельса Гасановича.) Гасанович, вставай, ще наспишся...
Енгельс Гасанович (злякано.) Шито, апят?
Василь Гнатович. Опять, опять, Гасанович. Ми з тобою тут старші і должни молодьожи подавать примєр. (З цими словами Василь Гнатович виймає з гранчака Гасановича зубні щітки і наливає туди самагонки.)
Василь Гнатович (ефектно простягає гранчак і виголошує тост). Мир землі, здоровя в хаті й гарна баба на кроваті!
Голос тигра. Аум!
Валєрік бється головою в стіну. Всі випивають.
Василь Гнатович. Валєріку більше не наливать.
Енгельс Гасанович. Хароший малшик, маладой. Тинь хочешь? Тинь силаткий, викусний. Кушай! (Енгельс Гасанович дістає з-під краваті диню...)
Валєрік. Діана! Діана!
Енгельс Гасанович. Зачєм тібє етот дєвушка, гилупий!
Василь Гнатович. Щас всі випиваєм по другій і расказуєм охотничі і рибальські історії!
Сірьожа (запопадливо.) Правильно, Василь Гнатович...
По команді вождя компанія випиває.
Василь Гнатович. От ти і починай, щоб багато не пиздів. Гасанович на очереді.
Сірьожа. Ну слухайте. Гасанович, не совайте там рукою под одіялом, а то не слишно буде. Значить, прийшов кум на ставок, сів у ризову лодку, закинув собі мастирку на ліща, сидить. А його собака був такий, з довгими вухами, волохатий..
Жора. Ето спанієль!
Сірьожа. Ну цей спанієль, значить, поліз у воду купаться, поплив за лодкою. Кум, значить, сидить, ліща ловить однією рукою, а другою одганя того спанієля, шоб не мішав. Коли тільки раз! Спанієль почав кричати. Кум дивиться - тоне, блядь! Кум його за вуха, давай тягти - хуя тобі, не витягне, отакена щука вчепилась! Кум за вуха собаку витяг і ото вмєстє з щукою кидає в лодку. Ну ніг, канєшно, в собаки вже немає, а щука погризла ризову лодку, воздух вийшов, і кум чуть не потонув. А щука пішла собі... Десь кілограм на триста...
Жора. Ховайте стакани! Діна йде!
Входить Діна, освітлюючи своєю красою убоге приміщення.
Валєрік. Діана! Діана!
Діна. Хлопчики, Валєріку не наливаєте, йому сьогодні на ампутацію, і приберіть закуску, професор буде на обході.
Василь Гнатович. А ми і йому наллєм!
Діна, спокусливо посміхаючись, розчиняється в повітрі.
Сірьожа. От інтересно, шо йому будуть ампутіровать? Може вуха?
Валєрік. Діана!
Енгельс Гасанович. Чито ти переживаєш, гилупий! Етот дєвушка - все животниє.
Василь Гнатович. Гасанович, давай, твоя черга.
Енгельс Гасанович. У нас бань єсть. Називаєтся "Фантазія". Етот бань "Фантазія" малшик работаєт, Мухтарчик, жопф, как куруш, силадкий, викусний. Я пирихожу, говорю, банщик, гидє етот малшик? Он говирит, малшик занят, єсть дєвушк. Я говорю, зачем минє етот животноє? Я хочу малшик...
Василь Гнатович. Ти, Гасанович, получаєш штрафне очко. Ето історія не риболовна і не охотнича.
Енгельс Гасанович. Какой охотничий-махотничий, етот історія пиро животних...
Василь Гнатович. Гасановичу не наливать, Жора, давай.
Всі, крім Валєріка і ображеного Енгельса Гасановича, випивають.
Жора. У мене друг Микола. Він прапором служить у спецназі. Їде машиною по Африці. Коли раз! Отакенна анаконда в кустах лежить! Метрів сто пятдесят! Біла, блядь! Микола виходить з машини, бере монтіровку і її по жопі, хуяк! Змотав, поклав в багажнік і в штаб полка. То потом по ту анаконду приїхали учьониє її ізучать, чого вона побіліла. То казали, шо вона виповзла з пещери. А в тій пещері дуже енергія кльова. Там навіть хрест стоїть, і якщо людина хворіє, то її на три дні на тому хресті розпинають...
Сірьожа. А якщо срати захоче?
Жора. Ну як це срати? Якщо в бога не віре, то і не вилікується!
Сірьожа. Та нє! Людина - це ж жива істота, вона пісять хоче!
Голос тигра. Аум!
Жора. От кому єсть шо про охоту розказать!
Сірьожа (запопадливо). Тепер хай Василь Гнатович розкаже. Він мабуть таке знає, шо і тигру нєхуй дєлать!
Василь Гнатович витримує акторську паузу і починає розповідь страшним хрипким голосом, зловісно рухаючи вусами в різні боки.
Василь Гнатович. Девять душ дітей пропало в ставку, потом ще двоє. Стали люди радитись. Наварили каші. Пять казанів! І всю кашу вивернули в ставок! Він іззів...
Всі хором. Хто?
Василь Гнатович (страшним голосом). Сом! Йому в середині розпуклося і він вивернувся!
Всі хором. І шо?
Василь Гнатович. Дві пари волів впрягли, відвезли на кладовище і там поховали!
Жора. Ніхуя собі!
Валєрік. Діана!
Входять санітари під керуванням Діни. Вони грузять Валєріка на лікарняну каталку і увозять в операційну.
Сірьожа (до санітарів). А шо ви йому відрізати будете?
Санітар (шуткує). А голову відріжем нахуй.
Василь Гнатович. Ти, Сірьожа, довиябуєшся, шо вони і тобі шось відріжуть.
Сірьожа. Та вже нема чого відрізать... Так свербить, проклята, під гіпсом, а палець не дістає.
Жора. Тобі милом треба було перед тим голову вимить...
Сірьожа. Та! Те мило до пизди. От я вам розкажу про мило. У мене дід був. Він корови пас. Коли це іде большаком і бачить, в канаві вовк лежить. Здоровенний такий волчара, лежить і спить! Дід підійшов і батагом як переїбе! Вовк підскочив вверх метрів на двадцять, ні, на двадцять пять! І всього діда обісрав. Дід приходе додому, взяв мило, і давай митися, ну він був одєт в труси і майку, це літом було. Значить, миється, миється, ніхуя не получається, бздить і всьо. Жінка прийшла і вигнала його з хати. Так у нього вся жизнь перевернулась у хуйову сторону. І на роботу не міг устроїться, бо від нього бзділо, і жінка пішла, і в армію не взяли. А він хотів буть воєнним, а не вийшло через вовка.. То коли вмер, поховали разом з вовком, я до баби в село приїхав з жінкою, хотів на могилу сходити, а баба каже: "Ви, діточки, до того вовка і не ходіть, бо бздить досі", ото тобі й мило!
Енгельс Гасанович. Самий обідний, чито когда я етот дєвушка, етот животноє воспользовался, банщик пириходит і говорит:"Малшик освободился". А я ситарий человєк...
Василь Гнатович. Усім налить, Гасанович штрафну пропускає. Жорі приготуватися.
Тигр. Аум!
Жора. У мене оцей друг Микола, шо оце прапором в спєцназі служить, ну їде він машиною по Африці, коли бачить, отакенний орьол сидить біля дороги і спить. Метра три завбільшки. Ну Микола вилазить з машини, бере монтіровку і його по жопі - хуяк! Так орьол взлетів, взяв камінь і як хуйне в прапора! Він в падєнії через себе очередь з акаеса як дасть! Попав раз десять! Но орьол все одно улетів.
Василь Гнатович. Ці тварюки взагалі дуже живучі і злі. У мене в хазяйстві кроль був. Здоровий, кілограм на пятдесят, а злий, як собака. Він собі в дитинстві дротом око виколов, то ми його Кутузовим прозвали. Бувало, хтось іде до хати, то він зараз до штанів і порве! То я його на ланцюг посадив, бо у двір було ніяк зайти. Ну правда, він не гавкав, брехать не буду, але гарчав добряче.
Сірьожа. А чим ви його годували, Василь Гнатович?
Василь Гнатович. А він у мене все їв. Гарбузи йому порубаю - їсть, картоплі - відро міг втоптати. Но найбільше мясо любив. Ми як кабана заколемо, то я йому відразу свіжини покладу, то він сидить такий довольний, вухами соває, морда вся в крові! Тільки мене одного признавав! Я і на охоту з ним ходив. Так ті зайці, лисиці для нього було так, тьху! Він вовка доганяв льогко!
Жора. А зараз де він?
Василь Гнатович. Помер наш Кутузов. Вже років три. Сусіди отруїли, бо він їхніх курей погриз.
Енгельс Гасанович. У меня адін асьол біл, жопф как персік...
Жора. Енгельс Гасанович, мовчіть раді бога, з вашою порнографією, якщо випить хочете, бо Василь Гнатович не наллє!
Енгельс Гасанович. Я ситарий человєк, всє пиро животних, і я пиро животних...
Василь Гнатович (милостиво). Ну, Жора, налий і Гасановичу, хай він хоч засне, бо інакше вночі тигр спати не дасть!
Тигр. Аум!
Вовки. Ауууу! (А потім знову тигр). Аум!
Компанія випиває, закусюючи ковбасою і динею Енгельса Гасановича. Входять санітари з прооперованим Валєріком на каталці. Валєрік спить під дією наркоза, на голові замість чалми турецького султана легенька повязка. Один з санітарів тримає відпиляні від Валєріка добрячі оленячі роги.
Сірьожа. Це його?
Санітар. А чиї ж? Півчаса пиляли. Хай як випишеться над кроваттю прибє. На всю жизнь память буде. (Санітар кладе роги на тумбочку).
Валєрік (марить). Діана!
Жора. Переживає пацан!
Санітар. Всьо, хлопці, кінчайте базар, всім отбой. (Санітар тушить світло і зачиняє за собою двері).
Місяць, який заглядяє в палату, обливає своїм срібним сяйвом хворих, схожих у своїх бінтах та халатах на клан бедуїнів в пустелі. Тихо, наче з повітря, зявляється Діна. Вона в короткій, вище колін туніці, так що нам видно її божественні коліна. У руці у неї лук, за спиною сагайдак з стрілами. Біля ніг Діни маленька і струнка лань, їхні тіла світять зсередини місячним сяйвом. Діна підходить до Валєріка, цілує його в нещасний лоб і разом з ланню випливає в вікно під шалений акомпанемент вовків, тигрів, гієн, і всіх інших істот, котрим не спиться вночі.
Валєрік (маніякально бурмоче уві сні). Діана!
Енгельс Гасанович. Гилупий, какой ти гилупий, малшик!
Голос тигра. Аум!
Завіса -
Король Літр
Трагедія
Дійові особи
Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік.
Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою.
Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки.
Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів.
Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту.
Кєнт, хуліганствующій підліток.
Мєнт, лягавий падло.
Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри. На початку пєси - блазень, згодом - статечна людина, вождь англійського народу.
Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу "Тімур і його команда".
Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.
Дiя перша.
Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.
Король Літр.
Ітак, замовкли струни сладкозвучні,
З пизди стирчать всі грифи балалайок,
А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці...
Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив
І пер, згинаючись, до себе у комору,
А потім, запираючись в сортирі,
І там, згасаючи від смутку та зневіри,
Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,
Рахував і плакав, пердів беззахисно,
В тупему скаженінні зубами скреготав,
І дикий сморід, цей дух гівна
На вільних білих крилах
Вповзав мені у серце, як гадюка,
І люто в душу срав.
Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,
Шо хуя вже не тільки, шо встромить,
А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни -
Герой національний!
Як відомо, герої не їбуться і не сруть!
Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив!
О, як мені це все настоїбенило! Піздєц!
Їбав я всі ці гімни і кантати,
Всю малахвю бенкетів і прийомів,
Коли замість того, щоб когось вжарить
Повинен довго й нудно ти пиздіти
І слухати пиздьож такий же самий.
Я все роздав: всім жебракам, ханигам,
Всім підарасам, йобнутим шакалам:
Нехай вони внесуть корисний внесок
В суспільне будівництво!
Хай їбошать, а я це все їбу!
З цими словами Король Літр голосно пердить.Входить Корделія - хвороблива квітка із скаженою пиздою.
Король Літр.
Як ти живеш, моя вонюча квітка?
Корделія.
Дивись, татуню, я знайшла гандона.
Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.
З його сріблястих пелюстків, як перли
Стікають сльози росяні яскраві...
Літр.
Не перли то, то малахвя вонюча!
Це концентрація тих виблядків поганих,
Шо повзають, як блядські мандавошки
По аглицькій землі!
Корделія.
Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний!
Їбись конем всі хахалі противні!
Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!
Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю...
Король Літр (хтиво пестить її).
Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать,
Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер,
Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок!
Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки.
Гонерілья.
І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє!
Король Літр.
Тебе зачав я в пьяному угарі:
Кричав кажан і бився вітер в стелю,
Матуся плакала і реготав пугач.
Тож не пизди!
Рейгана.
Ну, а мене?
Літр.
Тебе так само: на стайні
Раком серед кіньських храпів.
Копита страшно били по підлозі
І комашня летіла на вогонь,
І сумно-сумно каркала ворона...
Корделія.
Ну, а мене?
Літр.
Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,
Його я драв пізніше.
О, молодість! О, юність парубоцька!
Сідайте же скоріш, мої дівчата,
І поможіть мені відкоркувати пляшки!
Бо завтра на світанку я повинен
Зайняти чергу в пункті стеклотари.
Інакше, замість каші гарбузовой
Сосати хуй ми будемо напевно!
Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог.
Дiя друга.
Кулуари англійського парламенту. Входить Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, а нині - член палати лордів.
Едгар.
У вухах ще звінить від ахінєї,
Яка я майже три години слухав.
Як на базарі сери розпизділись!
Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,
А потім захуярив каламарем по пиці. Сер Норфольк відпиздив сера Джона.
Ця хуйня зоветься демократієй!
Віднині ми разом всі вирішуєм питання,
Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця,
Надумав замінити діктатуру на демократію.
А сам полишив владу
І роздав все майно ханигам різним.
Їх серами зробивши, тягар тяжкий
з своїх плечей на їхні положив.
Тепер сидить він в подраних кальсонах,
Збира пляшки порожні і гандони,
Киря шмурдяк, денатурат вонючій
І все, шо десь ворушиться - їбе.
Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів
І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв.
Я просто неба жив, як соловейко,
І політуру пив, і самогон,
Тепер возвисився...
Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси
Сидять в палаті серів і балдєють:
Свобода, блядь!
Свобода, блядь!
Свобода!
Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині - професор Кємбріджського універсітєту.
Едгар.
Здоров, співець народної освіти!
Які діла на ниві благородной?
Едмунд.
На ниві, вдобреній добрячим екскрементом
Проізрастає квіточка блакитна -
Улюблена забавка гомосеків.
І скотоложество застєнчіво цвіте.
Едгар.
Цікаво знать прийоми ізощрьонні,
Які іспользує студєнство прогресивне,
Шоб возродіть статтєве кватроченто?
Едмунд.
Цікаві опити проводять студіози:
Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку
Цілим факультетом філософським.
Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє
В златих чертогах мудрості безсмертной.
Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі
Ширя своєй вонючою дорогой.
І, хто зна, чий же шлях веде до правди?
Едгар (побожно).
Великий Сак-Ямуній, благородний гігант
Камінний, долбойобовидний, про дао
Слово нам спиздів священне.
Я памятаю вчителя-китайця, старого імпотента.
Він куана нам загадав:
Де правда? - запитав він.
І пиздив учнів дрином по золупам,
Шоб думали хутчіше, і реготався
І слиною харкався, як скажений.
Тоді один із нас сказав: в народі!
Учитель наказав йому лягати,
І широко відкрити пащу.
Потім, ставши у позу рітуальну,
Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.
Священні бризги капнули на струни рудого семісейна.
(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,
А струни - з їхніх тельбухів).
Учитель удруге грізно нас запитує...
У серці! - хтось здуру пиздонув.
Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить,
Наш дідусь сивенький прийомами кунхву
Виймає серце у поца із грудей
І, показавши, шо правди там немає,
Засміявся щасливим сміхом доброї дитини
І пожбурив у форточку добичу.
Едмунд.
А шо таке кунхву?
Едгар.
Борьба садистів. Тож, втретє
Наш учитель викликає: Де правда,
Йобані кретини, імбецили, олігофрени
І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм!
Тут наче шось мене вперед штовхнуло:
У жопі! - заволав я відчайдушно.
Дивлюсь - дідусь всміхнувся лагідненько:
Не можете, шакали, без підказки!
Не згледівся, як дідуганів фалос
Вже танцював мазурку старовинну
В моєму анусі...
Едмунд.
Коли це сталось?
Едгар.
Був я в китайському полоні. Альбіон туманний
Колись з Китайом воював завзято.
В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно:
Сак-Ямуній! Мудило скамяніле,
Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні!
Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно.
Дiя третя.
Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою.
Літр.
Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!
Не надірвав ти часом собі пупа?
Кєнт.
Нє. Дякую, припиздєний дідуню.
Все харашо.
Літр.
Дивись, мій сину любий:
Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом.
В очах - звитяжні кольори червоні
Блищать, як блискавиці.
Руки сильні танцюють, як китайські баядери
В бардаках Шанхая.
Кєнт.
Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.
І їх падруг, кремезних і негордих. -
Вони, слухняно, з дотепом кмітливим
В момент ісполнять всі бажання ваші.
Літр.
А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало
Мені лічить під старість мандавошкі!
У мене доньки є для тих ексцесів.
Ще - старий цап, товариш бородатий.
Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,
Дивимся на місяць, співаємо пісень,
І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.
На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою - книга "Тімур і його команда". Одяг на ньому - традіційний одяг привида: біле простирадло в крові.
Привід (зловісно регоче).
Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,
Коли нарід тупим сосновим колом
Їбать вас буде в жопи буржуазні!
Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно).
Оце і є свобода довгожданна?
Припиздєна богиня мармурова,
З відбитими руками, безголова крилата блядь,
Летюча гордість наша!?
Літр
Ні, юний друже, то звичайне падло,
Яке наділо грязне простирадло.
На йому целку хтось їбав, а може - зарізали когось?
А потім - дельтаплана
Із його змайстрував народний вмілець.
Привід (продовжує кружлять над майданом).
Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних!
Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,
Хоч рябчіків хуярьте!
Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх книгою "Тімур і його команда" по голові. Всі тримтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги.
Йорік.
Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!
Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл!
Я - льотчік!
Привид.
Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!
Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс.
Йорік.
Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!?
Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи плашками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажою, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне "Ура!". Йоріка хапають і підкидають в гору. В навступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячі на плечах у вдячного народа він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.
Літр (сумно).
Усі перевороти, юний друже,
Одне начало мають і кінець:
Спочатку розбивається склотара,
А потім підкрадається пиздець...
Дiя четверта.
Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренко. Два сери роблять у тронному залу влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечкі, шоб не було пилюкі.
Перший сер.
Ви чули новину, мілорд?
Другий.
А як же! Сьогодні - коронація!
Нетлінну божественну фуражку
Святого завойовника Вільгєльма
Натягнуть на поважного урода,
Шо врятував британськє можновладдя.
Чути фанфари. Входять сери. За ними вверху на менті вїзжає Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута шірінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки.
Йорік.
Нє віжу на галавє фуражку!
Шо не ясно, блядь!?!
Сери (хором).
Уже несем, несем!
Святися, царю, твойо чело лілейноє!
Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство!
Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгєльма-завойовника. Звучіть англійській гімн, всі стають по стійці "Смирно".
Йорік.
Хе! Сери йобані! Болтаються в строю,
Як клізми в жопі! Служби ще ні хуя не пойняли!
Нема ніякого порядка в блядських інтелєктуалів!
Їм тільки би пиздіти та читати, та жерти вустриці.
Собак та кіз їбати, дивитися на місяць очманіло,
Сидіти в дзені! Віршики писати, про те, як плохо жить
І як, колись він виїбав когось, а зараз плаче!
Усе завішано портретами мудил!
(тика пальцем в портрети)
Це шо за підараси, вас питаю?!?
Едмунд.
Мілорд! Це гуманісти.
Йорік.
Всіх - к хуям! Повісити оту картину гарну,
Де гуманісти втрьох сидять на конях,
Красиві й сильні лорди бородаті,
І пильно стежать за пархатими жидами!
Йорік (пиздить портрети шваброю, котру взяв у лорда-прибиральника).
Отак по наглим пикам треба пиздить!
Це суче сімя Альбіон туманний
Ганьбою вкрило аж по самі яйця!
(помічає портрєт Короля Літра)
А це шо за гандон?!
Перший сер.
То - Літр Четвертий, шо заснував парламент двопалатний,
Дав конституцію англійському народу
І наспір виїбав скаженого собаку.
Такого страшного, шо люті каскадери,
На нього дивлячись, наклали повні штані!
Обичай національний наш англійській,
Шоб на парі хуйню робити всяку
Він повернув собі на користь мудро
І виїграв таким чином королевство обєднане британське!
Йорік.
Я віднині наказую декретом справедливим:
Заборонити все статтеве блядство!
Всім казайобам, підарасам, лізбіянкам,
А такжє фєтішістам і нєкрофілам,
І з ними - всім, хто любить блядувати,
Засунуть в жопу лома з нєржавєйкі!
Цей мій декрет - краєугольна цегла
Політики унутрішній.
Дрочити три рази на день - долг патріотичний
Перед вітчизною всіх чесних громадян!
Цнотливо мастурбацієй займаясь,
Почистимо ми наш народ їбучий
Від скверни блядства смрадного! Ура!
Всі сери кричать "Ура" і сінхронно, по-воєнному, дрочать. В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії звуки баяна. До тронного залу входять Літр і Кєнт з мішками, пляшками шмурдяку і баяном. Кєнт сумно грає "Падмасковниє вєчєра".
Літр.
Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків!
Шо у бурмі з суворою природой
Викраювали час для ораторій
І плакали в своїх вонючих норах
Від естетичного екстаза.
Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили,
Послухавши ті лагідні балади,
Робилися, як ніжні гімназістки.
І замість мяса - білі хризантеми,
Жували, обливаючись сльозами...
Йорік.
Чого, ти, ходиш тут, розпусний старець,
І заважаєш нам робить свящєннодєйство?!?
Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо
Твою мохнату шкіру зашкарублу
І будемо вмакати мясом свіжим в вапно безжалісне!
Літр.
Колись, у сраку я пяний,
Я виїбав стару дебільну хуну,
Мандрівницю безумну. Я сіфона
Від неї підхопив і лікувався
У Баден-Бадені на водах мінєральних.
Її синка віддав в дебільну школу
К дєгєнєратам на харчі казенні,
І в циркове училище по блату пристроїв,
Шоб на блазня він учився.
І той потворний мій сперматозоїд
Розрісшийся в горбатого урода,
Зробив-такі, карєру нехуйову!
Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні,
Шо щастя нам дають!..
Я їх їбати завжди любив! Бо приносити
Радість цій формі безкорисній -
Це крєдо моє творчє.
Любий сину! Іду сюда, урод талановитий!
Я темпераментно їбати тебе буду,
Шоб ріс ти здоровенький і неглупий!
Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий Йорік кида в Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з сестрами.
Гонерілья.
От бач, як розважається, проклятий!
А ми чекати маємо на кашу,
Голубки три голодні сизокрилі!
Ти, йобнутий папаша! Скіки
Ждати тебе ми будем, поки ти
Склопосуд здавати будеш?
Літр.
Любі мої дітки! Ви почекайте трохи поки брата
Я вашого їбати буду сумно,
Пригадуючі юність романтичну!
(Говорячі се, Літр здирає з Йоріка галіфє.)
Йорік (несамовито верещить).
Рятуйте, сери добрі! Підараса
Із мене хоче Літр зробить їбучий!
Мєнт набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі сери пиздять шваброю.
Йорік.
Ага-а! Спіймався, хтивий павіане!
Ми кару лютую придумаєм тобі
За всі твої паскудства!
Блядовитих дівчат твоїх розріжем на шматочкі
І будем годувать, шоб ти сказився,
Тими частинами їх курвячого тіла!
Гонерілья (налякано).
Нема нічого спільного між нами.
Я бачу в перший раз цього маньяка.
Рейгана.
Я теж його не знаю, мій королю!
Але Корделія частенько з ним їблася!
Корделія.
Їблася, так і шо? Їбеться гніда,
Їбеться вош і бабка Степаніда!
Я помилялася в світогляді своєму. На мене вплинула розпуста буржуазна.
Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння,
Я дрочити буду сумлінно Англії на користь. Я на пизду краплину валєрянкі кокетливо налью,
А потім кицю пущу лизать полєзноє лєкарство.
Рейгана і Гонеріля.
І ми! І ми!
Йорік.
Хвала жіноцтву!
Всі сери кричать "Ура!", радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу "Тімур і його команда" він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою пиздить його книгою "Тімур і його команда" по голові. Від несподіваного удару всі охуєвають.
Привид.
Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий,
Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?!
А ви - горілочку пєте і баклажаном солодким снідаєте.
Дурні пацаваті! Я вічно буду жить,
Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив!
Це вам усім піздєц настане скоро!
Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозі,
Я мордував і в ніс його, і в рота!b Тортури охуєннії придумав для вас.
Я на йому тренувавсь!
Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий.
Літр.
Оце, герой, товариш бородатий!
Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра!
Йорік.
Замовкни, пиздоболе, це - провокація!
Твій цап - шпигун німецький!
Він показав дорогу супостату до штабу нашого.
Йому й тобі - піздєц!
Корделія.
Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю!
У мене є гандон із Сінгапура,
Чи, може, із Ганконга, еластичний!
У нього і бугай залізти зможе.
Ми зверху їх завяжемо, а самі -
Дивитись будем на тортури страшні
Через резину світлу і прозору!
Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом завязують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія "Падмасковниє вєчєра".
Йорік.
Накрилася пиздою та епоха,
Шо взад тягнула нас.
Рейгана.
Я присягаюся віддать життя своє на користь людству!
Я буду грамоті учить, а не паскудству!
Гонерілья.
Я в авіацію піду. І буду пиздить
На дельтаплані бистрому шпіонів!
Входять два жлоби. Вони несуть картину "Три богатиря". Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх.
Голос Привида.
Піздєц, ха-ха-ха-ха!
Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це - трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього "Тімур і його команда", в другій - Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид історично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається.
Завіса. -
Лесь Подервянський.
Жан Маре та інші.
Пригодницька мелодрама.
Дійові особи
Жан Маре, улюбленець глядача.
Віолєтта і Травіата, бляді, котрих їбе Жан Маре.
Кардінал, ворог Жана Маре.
Рошфор, друг Кардинала.
Фантомас, друг Жана Маре.
Йобана обізьяна, Єбіческа сила, потусторонні сили зла.
Дія перша.
На сцені нічого немає, крім темного кола на якому намальовано могили та хрести. На сцену входить Жан Маре вправно помахуючи підораскою. Назустріч йому, теж помахуючи підораскою іде Фантомас.
Жан Маре. (зупиняється) Де Кардинал?
Фантомас. В жопі!
Дія друга.
Жопа. В ній сидить Кардинал. Входить Рошфор.
Рошфор. Кардинал! Ми захопили двох блядєй.
Кардинал. Чиї вони?
Рошфор. Кажуть нічиї.
Кардинал. Пиздять! Допитати!
Дія третя.
Катівня з необхідними інструментами. В ній: Віолєтта, Травіата і Рошфор. Рошфор катує блядєй.
Рошфор. Чиї ви?
Бляді. (харкають Рошфору в морду) Нічиї!
Рошфор. (витирається) Пиздите.
Рошфор продовжує катувать блядєй. Він пиздить їх великим дрючком, бє ногою по зубах і по печінці. Тим часом в загратоване вікно влазять Жан Маре і Фантомас. В зубах у них підораскі. Жан Маре виламує грати, обидва з криками вламуються в катівню і пидорасками пиздять Рошфора. Рошфор тікає.
Віолетта і Травіата. (хором) Ми нічого не сказали!
Жан Маре. А чого в очі не дивитесь, суки?
Жан Маре пиздить блядєй, Фантомас йому помага. Світло на сцені поступово згасає, але і в темноті можна розібрати, що десь когось пиздять.
Дія четверта.
Жан Маре і Фантомас сидять в барі і пють коктейля.
Жан Маре. (зухвало) Мені Віолетта часи подарила. Пятьсот карбованців стоять. (дістає часи Орієнт і пиздить їми об стол) Бачиш! А їм ніхуя!
Фантомас. (переконано) Це не наші. Мені Травіата теж галстук подарила, щоб не пиздив. (обидва регочуть)
Дія пята.
На сцені чорний фон з могилами і хрестами. Входить Кардинал.
Кардинал. От блядь! Всі мої плани накрились пиздою.
Кардинал рве на собі волосіння. Раптом могили відкриваються і з них вилазять Єбічєская сила і Йобана обізяна, обидві страшні.
Єбічєская сила і Йобана обізяна. Ага попалась стара пизда!
Кардинал. Дівчата! За шо!?
Кардинал тікає, але Йобана обізяна кидає грудку і влучає Кардиналу в спину. Кардинал падає як жаба. Входить Жан Маре і Фантомас з блядями. Йобана обізяна і Єбічєская сила шикуються в шеренгу.
Єбічєская сила. (командує) Рівняйсь! Струнко!
Жан Маре приклавши підораску до чола пітляє строєвим шагом.
Йобана обізяна. (прриклавши лапу до дегенеративного лоба, докладає) Товаришу начальник! Передовий підрозділ у складі старшого сержанта Йобаної обізяни і єфрейтора Йєбіческой сили впиздили якусь стару пизду.
Фантомас. (пізнає) Ето ж Кардинал!
Німа сцена. Жан Маре роняє важку пидораску, яка падає на пол з сильним стуком. Всі стоять витрищівши їбальники і мовчать.
Завіса. -
Пять хвилин на роздуми.
Пєса без дійових осіб.
На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського бароко. На ратуші великий годинник зі знаками зодіаку та різною іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури робітника і колгоспниці. В руках у робітника молоток, в руках у колгоспниці серп. Стрілки на годиннику показують без пяти дванадцять. Перед ратушею великий майдан, на майдані натовп. Натовп терпляче слухає набридливе тікання годинника уважно спостерігаючи між тім красиві, золоті стрілки зроблені в виді гарних пшеничних колосків. Повільно спливають одна, друга, третя, четверта хвилини. Коли нарешті стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять натовп іздає страшне, статеве мичання. І одночасно з цим, красивий, золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по пиці гарну, золоту колгоспницю, яка у свою чергу пиздить робітника серпом по яйцям. Роздається голосний дзвін. Статеве мичання натовпу переходить в страшне ревіння. І саме в цю мить дверцята на годиннику відчиняються і з них виходить Сталін. Він позолочений і пофарбований. В одній руці у Сталіна трубка в другій знак зодіаку. Зі рта Сталіна йде дим. За Сталіним виходять Малінков, Каганович, Ворошилов, Будьоний, Хрущов і інші. Всього дванадцять штук. Всі вони, за винятком Хрущова тримають у руці знаки зодіаку. У Хрущова в руці здоровенна кукурудза. Під звуки приємної часової музики вони пропливають з одного віконця у друге. Годинник бє дванадцять разів. З останнім ударом дверцята на годиннику страшно захлопуються. Натовп падає на коліна. Серед мертвої тиші на майдані чути приємний кацапський голос: "Массковсое времяя двенадцать часов".
Завіса. -
Восток
Дійові особи
Хотабич - Джін
Зульхвія - Блядь
Аладін - Фраер
Шаміль - Національний герой
Насрідін - Мудак
Шахірізада - Звізда востока
Рак, папуга - Тврюки
Сіндбад - Авантюріст
Мао Дзедун - Сонце востока
Чмо йобане - Йобане чмо
А також - Аксакали, шакали, ішакі, басмачі, і інші.
Дія перша
На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати. З за обрію поступово вилазе лагідне обличчя і мьяка, приємна фігура Мао Дзедуна. Він у воєнному фрейнч і кепочці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Дзедун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори. Сцена поступово освітлюється Мао Дзедуном так, що стае видно Восток, з його минарєтами, мічєтами і сінагогами. Посередині востока лижить пляшка, вона легенько підскакуе.
Голос з пляшки: Пустіть мене озолочу бля буду!
Мимо спокійно проїжджає аксакал на ішаку. Назустріч йому теж їде на ішаку другий аксакал.
Перший аксакал: Асалям алєйкум (зніма папаху)
Другий аксакал: Валлєйкум ассалям (зніма папаху)
Перший аксакал (дістае з рота макуху): Рахат лукум яхши (дае другому аксакалу, другий аксакал кива головою в різні боки)
: Вай вай вай...(бере макуху й починае гризти)
Голос з пляшки...дуже нервовий...
: Отткрийте нахуй всіх озолочу бля буду!!
Аксакали: Шайтан шайтан! (тікають)
На сцені знову тихо, Мао Дзедун повільно пересуваеться по небу все вище й вище заливаючи восток своїм сяйвом.
Голос з пляшки (дуже спокійно): Підраси.
Входить Аладін і Зульфія.
Аладін: Зульфія, я тобі халву купив! Ось на. (Дае халву Зульфії)
Голос з пляшки (знов дуже нерврвий): Кажу бля пустіть, бля, вони халву бля!
Зульфія (жере халву): Халва яхши.
Аладін: Зульфія, у мене план! Щас ходім на базар, патом в гарем, звізда моїх очей!
Зульфія й Аладін уходять, Мао Дзедун сяє на горі.
Голос з пляшки (дражливо): Звізда моїх очей...йобане сило...
Входить Шаміль, на ньму косо сидить посипаний перхотю пінджак ветерена, в руках у нього пересувний точильний станок. Шаміль становиться по серед востоку й починае точить ножа.
Шаміль (наспівуе):
"На горі Шаміль стоїть
а-а-а-а-а!!!!
Ножі шашкі точи-и-ить.
А у низу народ стоїть
а-а-а-а-аНаш Шаміль а какой маладе-е-ец."
Входить Сіндбад у кастюмі пірта з шабльой, пістольом і костильом, на плечі в нього сидить папуга, очі перевьязано чорною ганчірою.
Сіндбад: Салям алєйкум сто чортів жабі в цицьку!
Шаміль: Валлєйкум ассалям (продовжуе точить і наспівує)
Сіндбад: Наточи шашку сто гарпунів киту в сраку!
Шаміль: Аллах наточе.
Сіндбад: Сто дукатів трясця твоїй мтері!
Шаміль: Гаразд.
Сіндбад (закурює): Гашіш яхші...
Шаміль (наспівуе):
"Шаміль барана заріза-а-а-в,
Наварив він су-у-упу.
А як став розлива-а-ать обварив залу-у-упу."
Голос з пляшки (ввічьливий і обережний, дещо крадькома): Хлопці, агов, а чули шо я кажу, пустіть а я тоді шось зроблю...
Сіндбад: Сто пьяних кашалотів твою підараса мать на!!! (пиздить ногою по пляшці так, шо та улітае)
Весь цей час, Мао Дзедун, що завис у найвищій своїй фазі починае потихеньку сповзати вниз, на його обличчі зьявляється вираз незадоволення.
Входить Хотабич, він по-восточному приклада руки до лоба і живота.
Хотабич: Салям алєйкум.
Шаміль і Сіндбад: Валлєйкум ассалям.
Хотабич до Сіндбада: А шо це на тобі сидить?
Сіндбад: Попугай шайтан! Сто цинтнерів простіпоми тобі в сурло!
Хотабич: Вай вай ва-а-ай. (цмокає язиком потім смикає себе за бороду) На пличі у Сіндбада замість папуги зьявляється величезний рак.
Рак: Здоров Сіндбад, сто чортів твоєму батькові.
Сіндбад пада. Шаміль і Хотабич стоять мовчки.
Хотабич до шаміля: А це шо в тебе оно приємнійший з приємних? (показує на станок) Шаміль невідповідаючи мовчки збира манатки й забирається геть.
Хотабичь, задоволено сам до себе: Так так так та-а-а-к...
Входить Насрідін. Він на ішаку, як завжди виябується задом наперед. Насрідін робить на ішаку почесне коло кругом Хотабыча. Потым злазить з ішака і по-восточному кланяється.
Насрідін: Салям алєйкум.
Хотабич: Валлєйкум ассалям.
Насрідін: От бачиш! Показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад.
Хотабич суворо: Де взяв?
Насрідін: З неба впала. Я рака стояв, намаз робив раптом - тиць! Трясе пляшку. Бачиш, шось калатаеться, щас відкрию!
Хотабичб дуже суворо: Покинь мудак!
Насрідін скручує дулю: А ось бачиш!
Хотабич сумно: Бачу!
Хотабич крутить пальцем біля скроні і уходить.
Насрідін відкриває пляшку. Роздається страшний грім, блискавка. Причому обличчя Мао Дзедуна кривиться в огиді. З пляшки разом з димом і всім чим положено вилазить велике і страшне Йобане Чмо.
Йобане Чмо кричить дурним голосом: Шо це все таке?
Насрідін перелякано: Це все - показує рукою -Восток, о діамант моєй душі!
Йобане чмо кричить: Восток, га? А я - Йобане Чмо!
Йобане Чмо пиздить Восток.
Зляканий Насрідін залазить під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги.
Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо передується в нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт затихають, залишаючи по собі розруху і руїни.
Мао Дзедун поступово заходить за обрій. На губах у нього саркастична посмішка. В передвечірньому присмерку, з того боку де сходив Мао Дзедун починає жевріти. То сходить Шихірізада - Звізда Востокаю Вона сидить на чорних качелях і світиться зоряним світлом.
Насріді вилазить з під ішака і з розпачем розставляє руки.
Насрідін до Шахирідали: Шо ж це все робиться?
Тиша. Шахірізада мовчить.
Завіса. -
Васiлiса Егоровна i мужичкi.
Дійові особи
Васіліса Єгоровна, красіва і горда сука, мєчта всєх мужичків.
Адам Жоржович, добіса гарний мужичок.
Валерян Валерянович, плюгавий мужичок.
Валєрій Валєрійович, сильний і умний мужичок.
Умберто Васильович, цинічний мужичок.
Бруно Адольфович, бєлакура бестія.
Дія перша.
Спальня Васіліси Єгоровни - заманчіве місце, куда мріє попасти кожен мужичок. В спальні зайобана Васіліса Єгоровна лежит ліцом униз, крєпко охвитів подушку сильними руками. Біля дзеркала стоїть напівголий Адам Жоржович добіса гарний мужичок і корчить в дзеркало протівні гримаси.
Адам Жоржович (сам до себе). Ето піздєц, яка у мєня харя. (До Васіліси Єгоровни). Ти курва куда кєпку мою поклала?
Васіліса Єгоровна нє іздайот ні звука.
Адам Жоржович (самовпевнено). Я ету курву так задєлав, шо она уже і говоріть нє может. ( С любовю поглажує себе по пухлому тілу обома руками). Тєло блядь я їбу. Кожа як у бога. (До Васіліси Єгоровни). Вася, ти ж мєня знаєш, я ж так шучу пока добрий, но потом і хуйню могу сдєлать. Я етого нє люблю.
Васіліса Єгоровна. Да відчепись проклятий! Ні днєм ні ночью покоя нєт.
Адам Жоржович (знаходить кєпку на тумбочці і надіва на голову. Мрійливо сам до себе). От я часто думаю: нєкоториє тьолкі у компанії розказують друг другу разноє там хуйо-майо, от подивіться яка я умная, я етого не люблю.
Адам Жоржович надвигає кепку на лоба, гарно піднімає брови і заходиться видавлювать прища на носі, а видавивши зсовує брови, примружує оченята і корчить в дзеркало огидні гримаси.
Адам Жоржович (солодко бормоче під ніс). Мен - піздєц усьому.
Входить Валерян Валерянович - плюгавий мужичок. Він мовча знімає кєпку під якою виявляється лисина. З першого погляду лисини не видно, бо хитрий Валерян Валерянович зачесав її з права наліво, так шо проділ знаходиться в нього над правим вухом.
Адам Жоржович. Ти такий хуйовий зробився Валєрян, чи у тєбя жизнь хуйовая такая, чи у тєбя кожа на головє сухая, я тебе не пайму!
Валерян Валерянович. (червоніє). У мєня волос ломкій.
Адам Жоржович. А хуй в тєбя случайно не ломкій? Га-га-га (регоче). Ну нє абіжайся.
Адам Жоржович скручує ліві пальці в віді бубліка, а правими ляскає по бубліку, сопровождая ці похабні жести процмокуванням язика і підмигуванням в бік Васіліси Єгоровни. Валерян Валерянович сидить ніяково йорзаючи на стулі і червоніє. Адам Жоржович показує Валеряну Валеряновичу три пальці, випучує очі і випячує губи. Валерян Валерянович с уваженієм дивиться на Адама Жоржовича і кача головою. Видно шо он заздрить красивому і сильному мужичку Адаму Жоржовичу.
Валерян Валерянович. Ти каждий день броєшся, Адам Жоржович, чи через дєнь?
Адам Жоржович. Да я їбав бриться! Я і так сєбя хаваю от і до. Я ото бриться западло щітаю.
Валерян Валерянович. А я раньше каждий дєнь брився, жена заставляла.
Входить Бруно Адольфович белакура бестія.
Бруно Адольфович. Падйом, бляді, доктор прийшов!
З цими словами Бруно Адольфович видьоргує з під Валеряна табуретку, так що той гепається сракою на підлогу.
Бруно Адольфович (до Адама Жоржовича). Ати шо, красавєц йобаний, сідіш тут, єблом таргуєш? Руб єсть?
Адам Жоржович. Єсть.
Бруно Адольфович. Бистро пиздуй в магазін, або падажді я з тобой.
Бруно Адольфович зникає як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржовича. Валерян Валерянович сидить на полу. Деякий час він мається. Це видно із того як він сова руками по брудному полу.
Валерян Валерянович (до Васіліси Єгоровни). Васіліса Єгоровна, давай пагаварім.
Васіліса Єгоровна (продовжує отдихати ліцом уніз). І аб чом же у нас будєт разгавор?
Валерян Валерянович (червоніє). Ну как ето об чьом, Васіліса Єгоровна? Разниє єсть інтєрєсниє для нас обоїх вєщі.
Васіліса Єгоровна. Мінє оні уже давно нє інтєрєсниє еті вєщі.
Валерян Валерянович (червоніє, але робить харошу міну при поганой ігрі). Ето, Вася, шо, нада понімать как визов?
Васіліса Єгоровна. А понімай як хочеш, лисий гандон. То шо я тагда по пяному дєлу зробила, била ошибка.
Валерян Валерянович сидить долі, слухає ці неприємні для себе вєщі і шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васильович, цинічний мужичок. На галавє у Умберто Васильовича купа брудного волосся. Вдягнут він не акуратно, з претензією на хамство.
Умберто Васильович. Шо ти там шукаєш Валерян Валерянович? Может гайка от болта куда закатілась?
Валерян Валерянович. Ні, то нє, то я так. Я хтів подивиться чи скабку на цьом полу можна загнать чи нє.
Умберто Васильович кида бистрий і хтивий погляд на койку з Васілісою Єгоровною, пальцами лєвой руки робить бублік, а пальцами правой ляскає по бубліку, при цьому він підмигує до Валеряна Валеряновича. Валерян червоніє і розводить руками. Умберто Васильович регоче.
Валерян Валерянович. Я тебе хтів запитать, Умберто Васильович, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разні астрали написано. Або давай обміняємося: ти мінє про астрали, а я тєбє "Потєряний край" і "Зов мєчти". Харошиє кнігі, інтєрєсниє.
Умберто Васильович. А ти хуй в бєлки видів?
Входить Бруно Адольфович і Адам Жоржович з пляшками противного вина.
Бруно Адольфович. Ану тихо блядь!
З цими словами Бруно Адольфович лунко винімає корок з пляшки і миттю розлива вино в стакани. Все що він робить це демострація його нахабства. Навіть циніку Умберто Васильовичу це ясно. Всі випивають. Причому Адам Жоржович сдвига брови і дивиться на себе в дзеркало.
Умберто Васильович. Адам Жоржович, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.
Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю і тикає Адаму під ніс.
Умберто Васильович. Ну шо як відімость?
Усі тупо регочуть.
Бруно Адольфович. Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чітав кнігу "Дєтство Геббельса" називається. От заїбісь книга. От ані как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу і, от пацани, не іспугалісь, падлажилі учітєльніце в кабінєт. Учітєльніца заходить і каже: "Дєті, ауфідерзейн", а Геббельс не іспугався, як хуйньот той бомбой, так учітєльніцу увєзлі дактара і обнаружилі у нєйо нєнормальниє сокращенія влагаліща. Це пизда по нємєцкі. От нєйо муж потом ушов.
Валерян Валерянович. От мєня тоже жена ушла.
Умберто Васильович. Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?
Бруно Адольфович. Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.
Валерян Валерянович. Адам Жоржович, а тєбє кагда нібудь жена ізмєняла?
Адам Жоржович. Ха, інтєрєсна, з ким же ета вона могла мєні ізмєніть? Я такой мен - шо ето піздєц. Мнє даже ізмєніть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамі, а я нєт. Ана мєня хаваєт от і до. Мнє даже остопізділо. Єслі б ана мнє ізмєніла, я б даже кайфував.
Бруно Адольфович (раптово). Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо підскакують стакани). Но сначала завязать в мішок, мішок завєсіть на балку, а пиздить нада ломом.
Валерян Валерянович. А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена ізмєняла?
Бруно Адольфович (скручує в руці кусок бринзи). Всі тьолки суки і прастітутки.
Адам Жоржович. От я часто думаю: Єсть тьолкі багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведі в ресторан, накормі, повезі в таксі, от тагда і їбайся. А бєдні тьолки ето хуйня, я етого не люблю.
Валерян Валерянович. А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена ізмєняла?
Умберто Васильович. Та мінє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот ні грама.
Валерян Валерянович. От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.
Адам Жоржович. А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейліна. В нєйо даже своя печать була.
Умберто Васильович. А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спірітіческого сєанса.
Входить Валєрій Валєрійович сильний і умний мужичок, він бачить таку картіну: на койці лежить Васіліса Єгоровна, за столом сидять всі уже знайомі нам мужичкі і пють пратівне вино. На полу лежать потоптані шматки бринзи.
Умберто Васильович. Шо, Валєрій Валєрійович, руб єсть?
Валєрій Валєрійович. Канєшна єсть.
Валєрій Валєрійович пальцами лєвой руки робить бублік і щолкає по бубліку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протівной гримасі, іскажая наше первоє, пріятноє про єго впєчєтлєніє. Бруно Адольфович которий оживілся при мислі шо у Валєрія Валєрійовича єсть руб голосно кричить: "Ану цить! Всі виймай гроші і клади сюди!". Всі крім Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайній позиції перд дзеркалом і корчить рожі, кидають гроші перед Бруно Адольфовичем.
Бруно Адольфович. Адам Жоржович, ти скільки кинеш?
Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато). Три палочки.
Адам Жоржович робить паузу і повертається перед дзеркалом в профіль дико скосивши очі, як скажений кінь.
Адам Жоржович. А профіль - ета вабще. Піздєц усьому!
Завіса. -
Утопія
Дійові особи Микола Гнатович, сільський утопіст.
Цицькін, сільський детектив.
Кіндрат Омелянович, сільський учитель.
підарас Вєня, сільський недоумок.
На сцені невеличкий будиночок. Зліва на будиночку напис - "Карасін", справа напис - "Магазін". Біля магазину лежать недбайливо покинуті в пилюку лісапеди. В невеликому проміжутку між написами "Карасін" і "Магазін" сидить Микола Гнатович, сільський утопіст, і пале "Сєвєр". Входить Кіндрат Омелянович, сільський учитель.
Кіндрат Омелянович. Ви чули, Микола Гнатович, амєріканскій авіаносєц взорвался. Много погібло, но говорят тіка боцман успєл зіскочить, но пальці на ногах всі геть чисто поодривало.
Микола Гнатович. У ніх развєдка дуже харашо работаєт. Када у нас хто ідьот срать, то оні уже і знают.
Кіндрат Омелянович хмикає.
Микола Гнатович. Хи, а як ви думали!
Обоє замислено мовчать, при чому Микола Гнатович пальцем видовбува з вуха чималий шмат сірки і з цікавістю на нього дивиться. Входить Цицькін, сільський детектив. Під час розмови Миколи Гнатовича і Кіндрата Омеляновича він з насолодою сцяв у холодку і все чув.
Цицькін (застьобує штани). Та развєдка щас до пизди, шоб ви знали. Щас хто пєрвий нажмьот кнопку, той і буде кашу наябувать.
Микола Гнатович. Колись ніяких кнопок не було, а люди були здорові і жили сто двадцять літ.
Цицькін (застьобує штани і цинічно спльовує). Ви утопіст, діду. От вчора Омищенко спіймав в кущах тьолку. Єблась, сука. Так ми її пиздим, а вона каже: "Хлопці, катаємо в кущі, я там труси покинула."
Микола Гнатович. Раніш люди ніколи не умивалися. І їли сало. А захоче помидора чи диню - то так зірве, навіть і не миє. І от таки в усіх пики були!
Кіндрат Омелянович (тяжко зітха). Утопія...
Цицькін (застьобує штани). Хуйня, діду: зараз Б-52 пустять - і до пизди те здоровя.
Микола Гнатович. Колись ніяких Б-52 не було. А Миронів Грицько випивав піввідра самогону, а потім пиздив бугая кулаками.
Кіндрат Омелянович. А шо потім було?
Микола Гнатович. Шо було, шо було?! Піздєц бугаю, шо було.
Цицькін (застьобує штани). Я єбу...
Микола Гнатович (заводиться). А Василь, Йосипа шуряк?! Пятдесят разів бабу єбав. Один раз десять штук так задєлав, вони показилися всі, а їв тіки сало і картоплю.
Цицькін (застьобує штани). Я тій тьолці теж засунув, щоб не мудохатись.
Микола Гнатович (кричить). З отакенними пиками і сто пятдесят років жили!!!
Мимо проїзжає на лісапєді підарас Вєня, сільський недоумок. Вєня виябується: сидить на багажніку, а педалі крутить руками.
Цицькін (кричить до Вєні). Вєня, катай сюда! Подрочиш - дам десять копійок.
Вєня. Не наєбеш?
Цицькін. От мені нема чого робить, всяких підарасів наябувать.
Кіндрат Омелянович. Наябувать непедагогічно. Макарєнко казав: "Якщо не можеш - то так і скажи, а не наябуй."
Підарас Вєня дрочить. Всі дивляться з виглядом страшенної нудьги, без всякої цікавості.
Підарас Вєня (до Цицькіна). Давай гроші!
Цицькін. Залупу тобі, а не гроші! На! (Цицькін дає підарасу Вєні лузгана.)
Підарас Вєня плаче.
Микола Гнатович (мрійливо). От у Панаса Іванова залупа була як макогон, їй-бо не брешу. Вчетверо більша ніж у Вєні. Як бувало дістане - то ми всі сміємося. А він нам: "Чого смієтесь, дураки?"
Цицькін (спльовує). Там не бува такого, діду, казки це дідуся Панаса.
Підарас Вєня. Казали десять копійок дасте, а не дали. (плаче).
Кіндрат Омелянович. Макарєнко казав: "Ніколи не треба просити. Просьба зайобує людську гідність. Якщо хочеш щось мать - то терпи, може дадуть. А не дадуть - так і не треба."
Микола Гнатович. Це не дідуся Панаса казки, а в старину так люди жили. Омелько Пилипів на хуй діжу вішав і повну тістом набивав. А пика в його отака була, їй-бо не брешу. А Грицько встромляв в сраку дишло і біг з ним три километри. А дядько Мирон, вже старий був, а за один раз відривав у корови вимя.
Старий белькоче все тихіше і тихіше. Світло на сцені поступово згасає. Написи "Карасін" і "Магазін" поступово згасають. Не видно нічого крім трьох цигаркових світлячків.
Завіса. -
Свобода
Hа абсолютно темнiй сценi, посеpединi, стиpчать двеpi, убого пiдсвiченi pампою. В жахливiй пiтьмi, як вогники надiї, блищать двi цигаpки. Чути якесь гупання, стогiн залiза, та пpиглушенi матюки, нiби пянi вантажники намагаються дати pаду важкому pоялю. З того боку, де блищать цигаpки, чути пpиємний чоловiчий голос.
Пpиємний голос.
Тємнiци нахуй pухнут i свобода
Hас встpєтiт pадасно у входа!
Роздається звук, нiби ногою дуже сильно упиздили по двеpям. Двеpi падають i вся сцена заливається життєpадiсним сонячним свiтом так, шо стає видно, pояль, який стоїть на кpаю пpipви, i двох мудил, палячих цигаpки. Повагавшись з хвильку pояль piшуче хуяpить униз, слiдом за двеpима. Десь внизу чути його здивованний металевий зойк.
Один з мудил. Хто сказав "мяу", блядь?
Завіса -
Сноби
Дійові особи
Вєнєдікт Абрамовіч, сноб.
Пєрєц Моісєєвіч, сноб.
Свирид Свиридович, сноб.
Поліна Йосипівна і Ельза Піздаускас, снобихи.
Скворцов, вєдущій передачі "В мірє животних".
Дія відбувається в квартирі Свирида Свиридовича. Квартира Свирида Свиридовича обвішана різним шматтям, в числі якого: ручна ворона в клітці, портрет святої Варвари, бюст східного дєспота, іржаве відро, прибите до стелі, напівзїдений клопами метелик, розпятий на стіні, забитий Хемінгуеєм кабан, картина з голими шлюхами, діван в стилі рококо, в якому їбеться шашель, та інше. За брудним столом сидить Свирид Свиридович, пале люльку і дивиться "В мірє животних". На столі лежить книга. На книзі написано: "Гомосексуалізм і східна філософія". Автор книги Цюнь Хунь Мунь.
Скворцов (в телевізорі). Інтєрєсно, что с наступлєнієм брачного пєріода повєдєніє саламандри мєняється. Обратітє вніманіє на вздувшієся жєлєзи саламандри у основаній єйо хвоста.
На екрані возникає гидкий силует саламандри. Грає Пінк Флоід. Раз по раз саламандра іздає звуки, ніби пилою возять по шихверу.
Свирид Свиридович (сам до себе). Хе-хе, йобане чудо!.. Входять Вєнєдікт Абрамовіч і Пєрєц Моісєєніч із пляшками горілки.
Скворцов (в телевізорі). Посмотрітє. Так іспугана саламандра питаєтся напугать нєпрошеного гостя пєрєд тєм, как рєтіроваться.
На екрані саламандра гидко сре, переливаючись цвітами райдуги. Грає Пінк Флоід.
Свирид Свиридович (показує на книгу). Ви ето чіталі?
Пєрєц Моісєєвіч. Позвольте, Свирид Свиридович, ето ж бульварная інтерпретація "Алмазної Сутри". Вот я Вам прінєсу кніжєнцію, одін купєц пішет о руськом православії. В молодості бил большой разбойнік, прєдставьтє сєбє. ізнасілував свою мать. Ето так, апріорі, затєм долго жив на Востокє. Вобщє, умнєйша, опитнєйша людина!
Вєнєдікт Абрамовіч. Как ето сказано в Блока: "Вєліка Росія, а ідті нєкуда...".
Свирид Свиридович. Магія слова, батенька!..
З цими словами Свирид Свиридович наливає горілку і вся компанія випиває.
Скворцов (в телевізорі). Сєйчас ми познайомимось іщо з однім прєдставітєлєм обширной сімї плазунів. Ви, навєрноє, єго уже узналі. Відітє, какой он сімпатічний.
На екрані зявляється страшна пащека крокодила. В зубах у його стирчать шматки волохатого собаки.
Скворцов. Да, в лєсу другіє закони, чем у нас з вами. Токо зазєвался і, глядіш, угоділ кому-то на ужин. Так сказать, малєнькіє трагєдіі.
Входять Поліна Йосипівна і Ельза Піздаускас.
Ельза Піздаускас (з нєруським акцентом). Еті мужчіни, оні, как всєгда, пють втіхаря. А женщінам ні слова.
Вєнєдікт Абрамовіч. Рекомендую - у нас в гостях ізвєстнєйшая Ельза Піздаускас.
Ельза. Хоть би ти, Вєня, нє виябувався, ти ж знаєш, я етого нє люблю.
З цими словами Ельза Піздаускас наливає собі гранчак горілки і випиває його.
Поліна Йосипівна. Ви нє чіталі статтю Ганцмахера "На порогє разума"?
Пєрєц Моісєєвіч. Я шо-то слишал, ето про пріручену акулу, она єст з рюмочкі яйца. Кстаті, господа, ви знаєте -до сіх пор ніхто не знає, хто в акули мужчіна, а хто женщіна.
Ельза Піздаускас. Навєрно, я б опредєліла по запаху. Га-га-га...
Ельза Піздаускас неприємно регоче, давлячись солоним помідором.
Поліна Йосипівна. Прєдставьтє, нє вгадалі, ето про обізяну. Обізяна впєрвиє заговоріла...
Вєнєдікт Абрамовіч. Ха... І что же, мєня інтєрєсуєт, ваша обізяна могла б такоє сказать?
Поліна Йосипівна. Прєдставьтє, всєго одну фразу. Она сказала: "Шо, піздюкі, доігралісь?".
Вєнєдікт Абрамовіч. Ха! Ето іщо ні о чьом нє говоріт. Она может рефлекторно проізводіть звук.
В цю ж саму мить Свирид Свиридович досить голосно пердить.
Ельза Піздаускас. Лучше чєсно пьорднуть, чєм прєдатєльські набздєть.
Скворцов (в телевізорі). От відітє, как іногда получається. Токо наш новий знакомий собрался в родную стіхію, как хозяін тайгі, которому надоєдо сосать лапу, прийшов на водопой. Обично, еті сільниє звєрі ізбєгают друг друга.
На екрані ведмідь і крокодил боягузливо харчать один на одного. Причому, крокодил не випускає з пашеки неохайних шматків волохатого собаки.
Пєрєц Моісєєвіч (шуткує). Шо, піздюкі, доігралісь?
Поліна Йосипівна. Шо-то, мальчікі, ви заболталісь. Нє забивайте ж продам.
Свирид Свиридович і Пєрєц Моісєєвіч розливають горілку. Всі випивають і закусюють ковбасою.
Свирид Свиридович (спянілим голосом). Ето напомінаєт мнє фільм Хічкока. Він і Вона сидять, оба голиє. Он з ножом. Вона з топором, рєжуть ковбасу і їдять. А над іми стоїть дявол в образі женщіни.
Свирид Свиридович намагається ізобразіть, як виглядав дявол в образі женщіни в фільмі Хічкока.
Пєрєц Моісєєвіч. Свирид Свиридович, та покиньте, ето ж із другого фільма! Вобще, я Вам совєтую - покиньте ту хуйню і посмотрітє новий фільм Хабібуліна. От де екзистенція, їбать мєня в рот і в нос! Чєловєк на огороді найшов сапку і давай сапати. Весна пройшла, он сапає. Лєто пройшло, он сапає. Осінь пройшла, он сапає. Ото піздєц...
Поліна Йосипівна. А зімою?
Пєрєц Моісєєвіч. Шо зімою? Я шо-то вопроса нє пойняв.
Поліна Йосипівна. Ну зімою? Сапає ілі нєт?
Пєрєц Моісєєвіч. Ха. Ну ви бачили такоє? Ну куди ж він, нахуй, дєнється?
Вєнєдікт Абрамовіч. Ти, Поля, сначала думай, а потом спрашуй!
Скворцов (в телевізорі). К щастю, всьо закончілось благополучно. І наш толстокожий знакомий опустілся на дно доєдать свой обєд.
На екрані видно потворний хвіст крокодила, який шмякає по болоті. Грає Пінк Флоід. Свирид Свиридович, який під час балачок тихо куняв у кріслі, починає голосно храпіти.
Ельза Піздаускас. От ето номер! Што дєлать будем?
Вєнєдікт Абрамовіч (філософські). Нічего. Йому ж хуже будєт. (До Пєрца Моісєєвіча). Ти як сьогодні?
Пєрєц Моісєєвіч. Я шо, можно, конєчно.
Поліна Йосипівна. Тут холодно, можно труби застудіть.
Пєрєц Моісєєвіч (філософські). Для женщіни труби - все одно, шо для мужчіни мозгі.
Вєнєдікт Абрамовіч. Харош піздєть!
Вєнєдікт Абрамовіч першим подає приклад і знімає штани. Всі роздягаються. Грає музика з передачі "В мірє животних".
Ручна ворона з клєткі. Шо, піздюкі, доігралісь?
Завіса. -
Рух життя, або Динамо
Сцена поступово освітлюється місячним сяйвом, так що становиться видно сидячого мудила і другого мудила, що стоїть біля дверей. Раптом зверху падає кінець, по ньому швидко зїзжає третій мудило і дає пизди першому.
Третій мудило. А ось маєш!
Перший мудило. Ууууу...(йому боляче)
Третій мудило тікає. Деякий час на сцені тихо. Другий мудило стоїть біля дверей і нічого не робить Прибігає четвертий мудило
Четвертий мудило. Куди він побіг? (Другий мудило мовчить.)
Четвертий мудило. Пизди захотів? На! (пиздить його.)
Другий мудило падає, четвертий мудило тікає. Деякий час на сцені тихо. Потім вбігає пятий мудило.
Пятий мудило (питає у другого.) Куди він побіг?
Другий мудило (пиздить його.) А ось тобі щоб не питав!
Пятий мудило падає. Вбігає шостий мудило.
Шостий мудило. Біжимо туди! (показує.)
Шостий і другий мудили тікають. Пятий мудило робить відчайдушні спроби піднятись, але раптом двері падають і припизжують його. На сцені зявляється сьомий мудило. На ньому наклеєний напис : "НІХТО В ЦЬОМУ НЕ ВИНУВАТИЙ!!!"
Завіса -
Пацавата історія.
Дійові особи
Гриша Нєпєйвода, карлік з театрального коллєктіва "Орфєй і Еврідіка".
Вася і Пєтя Твєрдохлєбови, ліліпути з коллєктіва "Орфєй і Еврідіка".
Гнат Пилипович Рак, іграющій режисьор і ісполнітєль ролі Орфєя.
Лариса Сидорівна Сало, ісполнітєльніца ролі Еврідікі..
Коля і Поля, ідіоти-дауни.
Люба Неїжмасло, женщіна-коняка з конкурірующего коллєктіва "Арієль".
Льова Ковбаса і Стьопа Хулімулін, горбуни з коллєктіва "Арієль".
Клім Моісєйович Кац, головний режисьор народного театра імені турецького комуніста Залупа Хуйбердиєва.
Уляна Юхимовна Світисонечко, юродива старушка.
Дія перша.
Кабінет Кліма Моісєйовича Каца. В кабінеті сидить Клім Моісєйович. зайнятий у справах. Входить Гнат Пилипович Рак, Гриша Нєпєйнодаі ідіот Коля.
Гнат Пилипович Рак.
Дозвольте к Вам, Клім Моісєйович поважний, Звернутися у справах очень важних.
Входить Льова Ковбаса. Стьопа Хулімулін і Поля.
Льова Ковбаса.
Клім Моісєйович, послушайтє міня, Ви підарасів етіх бойтєсь, как огня!
Гриша Нєпєйвода.
Я встрашном гнєвє, помолчі, мудак, Когда говоріт Гнат Пилипович Рак!
Стьопа Хулімулін.
Моя твою возьмьот за голу сраку І харашо отпіздіт, як собаку.
Клім Моісєйович Кац (велично).
Ідітє нахуй всє, покіньтє кабінет!
Все дєлают одін шаг вперьод.
Всі (хором). Нєт!
Під час суперечки ідіоти-дауни Коля і Поля мовчки дивляться один на одного і сопуть. Видно, шо вони подобаються один одному. Входять Вася і Пєтя Твєрдохлєбови, ліліпути з коллєктіва "Орфєй і Еврідіка".
Вася Твєрдохлєбов (до Гриши Нєпєйводи).
Лариса Сидорівна Сало Сьогодні под трамвай попала, І он їй іспортіл всьо їбало.
Гриша Нєпєйвода.
Она жива?
Пєтя Твєрдохлєбов.
Жива, конєшно. Но надо что-то дєлать спєшно. Єйо нам нєкєм замєніть.
Клім Моісєйович Кац.
Сказав я, нахуй всі ідіть!
Входить Лариса Сидорівна Сало і Люба Неїжмасло, обидві страшні.
Люба Нєїжмасло.
Смотрітє, от хуйова баба. 1 відно. шо на перед слаба.
Лариса Сидорівна Сало.
Молчі, ти, тарапашня сука. Для мєня відєть тєбя - мука.
Гнат Пилипович Рак.
Ви, курви, обє замолчіть!
Клім Моісєйович Кац.
Кажу я, нахуй всі ідіть!
Гнат Пилипович Рак.
Клім Моісєйович прекрасний. Ви не волнуйтеся напрасно. Ми всьо устроім вері гут. На Любу зрітєлі ідут. Однак для ролі Еврідіки У нєйо від нємного дікій. К тому ж вульгарний лєксікон, проісхождєньє видаст он! Я прєдлагаю їхню Полю всєрьоз попробовать на ролю, і тєм убить двох зайців вмить. А коллєктіви заміріть.
Німа сцена.
Клім Моісєйович Кац.
Товариш Рак, ви шо мудак?
Гнат Пилипович Рак.
Іначе нам ніззя нікак.
Ми Полю паранджою вкроєм, Тєм самим нєдостаткі скроєм.
А сцену, де вона в могилі, Ми сдєлаєм, как-будто в милі,
Потом она садітся в гроб...
Клім Моісєйович Кац.
Ваш план уже мнє остойоб.
Гнат Пилипович Рак (нєвозмутимо пояснює).
Ми образ видєляєм главний,
Характер героїні славний,
По-мойму, будєт заїбісь!
Клім Моісєйович Кац.
Ви в страшні дєбрі забралісь. А вийдєт с етого хуйня. Орфєй в нас хто?
Гнат Пилипович Рак.
Канєчно, я.
Клім Моісєйович Кац.
Ну ладно, щас в пизду ідіть. Глядіть, мєня не підведіть, Бо нам усім тогда піздєц.
Всі (хором).
Клім Моісєйович, какой Ви молодєц!
Дія друга.
Генеральна репетиція спєктакля "Орфєй і Еврідіка". Сцена зображує собою пекло. Кругом стоять казани, в яких булькотить смола. На сцені Гнат Пилипович Рак в костюмі Орфєя, Гриша Нєпєйвода в костюмі Князя тьми і світа чортів, в яких можна впізнати наших старих знайомих Васю і Пєтю Твєрдохлєбових, Льову Ковбасу і Стьопу Хулімуліна. Вони тримають в руках списи і тризуби, як то і положено чортам. В залі сидить Клім Моісєйович Кац з колокольчиком.
Гнат Пилипович Рак (в ролі Орфєя до Гріши).
К тєбє прийшов я нє таясь, Тьми вогкой пацаватий Князь.
Гриша Нєпєйвода.
Как же посмєл ти, підарас, Покой нарушіть мой сєйчас?
Клім Моісєйович Кац звонить в колокольчик: "Дінь-дінь-дінь".
Клім Моісєйович Кац.
Мнє кажеться, что ету фразу Проізносіть нє стоіт сразу. А, єслі можно, мєдлєнєй...
Гнат Пилипович Рак.
Клім Моісєйовіч, Вам віднєй.
(До чортів). Ей ви, хуї, давайте гроб!
Льова Ковбаса.
Ти нє командуй, долбойоб!
Коля. Вася і Петя вкатують на сцену гроб. В ньому лежить Поля в паранджі. За гробом мовчазно йдуть Лариса Сидорівна Сало і Люба Неїжмасло, одягнуті страхопудалами.
Гнат Пилипович Рак.
О, це она, моя прекрасна! Уви, я странствував напрасно, Уже єйо нє ожівіть...
Починає грати на арфі. Гриша Нєпєйвода робить руками паси, щоб Поля встала.
Клім Моісєйович Кац.
Поля, вставай!
Лариса Сидорівна Сало.
Токо блядь так заставляє сєбя ждать!
Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком. Поля вивалюється з гроба і падає на підлогу з сильним стуком, вже нежива. У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом. Гнат Пилипович Рак грає на арфі все голосніше.
Клім Моісєйович Кац.
Хуйню негайно прєкратіть!
З цими словами Клім Моісєйович кида у Колю колокольчик і влучає йому просто в лоба. Коля і колокольчик надають, причому колокольчик звенить, а Коля ні, бо мертвий. Гнат Пилипович Рак хуярить на арфі Andante, але ніхто на сцені не встає, як того потребує пєса про Орфєя. Замість цього на сцені зявляється Уляна Юхімовна Світисонечко, юродива старушка. В руках у неї противотанкова граната.
Уляна Юхимовна Світисонечко.
Ложись на пол, піздоболи!
Всі кидаються на пол, причому поспєшно кинута Гнатом Пилиповичем Раком арфа іздає протівний звук.
Уляна Юхимовна Світисонечко.
Ви мене іжвінітє жа хуйову дікцію. У мєня кольцо в жубах.
Дійсно, Уляна Юхимовна не бреше, в зубах у неї кольцо від противотанкової гранати.
Клім Моісєйович Кац.
Не вєрю! Нє вєрю!
Уляна Юхимовна, яка все чула, починає страшно реготати. Під регіт Уляни Юхимовни завіса поступово закривається. За завісою чути страшний вибух. Світло гасне. У темряві і тиші чути жахливий стук телетайпа.
Голос діктора.
Останнім часом діяльність терористів знов активізувалась. Сьогодні невідомими особами була закинута бомба в театр імені Залупа Хуйбердиєва під час постановки опєрєти "Орфєй і Еврідіка". Деякі обозрєватєлі думають, шо вибух -дєло рук мафії, но от чєго на самом дєлє проізошла ця пацавата історія, ніхто обясніть не може.
Кінець. -
На сцені сімейна кровать з тумбочкою. У кроваті лежить Юхим Гаврилович. Над кроваттю висить календар. На календарі радісний малюнок зроблений червоною фарбою. На малюнку напис: День Колгоспника. Поруч з кроваттю розташована радіола Аеліта.
Входить дружина Юхима Гавриловича Уляна Мусієвна.
Уляна Мусієвна включає Аеліту: "А ну падйом!
Аеліиа пиздить дуже голосно: "Дорогі колгоспники! А зараз послухайте пісню Матусовськог на слова Пляцьковського."
Юхим Гаврилович, хрипким голосом, виключа Аеліту: "Жидиии!"
Уляна Мусієвна: "Зараз вставай та катай по баклажани!" Включає Аеліту.
Аеліта кричить дурним голосом: "Я люблююю тебя жізнь і хочу чтоби краща ти стала!"
Входить усміхнена Маргарита Сидірівна, теща Юхима Гавриловича.
Маргарита Сидірівна: "Уявляете собі! Вчора на базарі машина наїхала на кавуни і всіх їх подавила."
Юхим Гаврилович з цікавістю: "Когось вбило?"
Маргарита Сидірівна: "Мужчіну задавило. Вже пажилой був."
Уляна Мусієвна: "Юхим катай по баклажани! Кому кажу!"
Аеліта кричить: "В жизні много забот, а затем тішина на рассвєте."
Юхим Гаврилович: "Чьо ето оні з утра розпизділись?" Виключає Аеліту.
Входить хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича.
Хлопчик Назар дзвінким дитячим голосом: "Сьогодні ж День Колгоспника, тату!"
Юхим Гаврилович: "Ну той що? Яке мені діло до колгоспників?"
Юхим Гаврилович поступово "заводиться". Він лежить на кроваті і паляцями дере з ковдри шерсть: "Може ми тут усі колгоспники? Може вона колгоспниця?" - показує на Уляну Мусіївну. "Чи може вона колгоспниця?" - показує на Маргариту Сидорівну. "Чи може я колгоспник? Га?"
Очі Юхима Гавриловича наливаються кровю.
Уляна Мусіївна, Маргарита Сидорівна та хлопчик Назар мовчать пройняті жахом.
Юхим Гаврилович реве жахливим голосом: "Кого я запитую?"
Хлопчик Назар починає ревіти: "Тату не бий!"
Юхим Гаврилович скаженіє: "Я тобі покажу колгоспників!"
Юхим Гаврилович рвучко стрибає з кроваті, дістає з синіх штанів ремінь з чайкою на пряжці і пиздить ним Назара. Назар кричить.
Юхим Гаврилович пиздить Назара: "Так хто колгоспник? Я колгоспник? Оце тобі колгоспник! Оце тобі шоб знав як лізти шо твій тато колгоспник!"
До Уляни Мусіївни та Маргарити Сидорівни: "Ні, ви бічили таке! Я колгоспник!"
Маргарита Сидірівна: "Але ж..."
Юхим Гаврилович: "Мовчать!"
Назар плаче: "Тату я більше не буду!"
Юхим Гаврилович: "Катай за уроки! Будеш день-місяць сидіть, поки не вивчиш! Шо задано?"
Назар плаче: "Географія".
Юхим Гаврилович: "Я перевірю! Як не будеш знать шо таке географія - показує ремінь - Чим пахне?"
Назар плаче.
Юхим Гаврилович задоволено: "Не плач! Пиздуй за уроки!"
Назар уходить.
Юхим Гаврилович: "Хм, як це вам подобається - колгоспник?"
Аеліта кричить: "Я люблю тебя жизнь і надеюсь что лучше ти станеш!"
Кінець. -
Кацапи.
Дійові особи
Владімір, кацап.
Алєксандр, кацап.
Надєжда, кацапка.
Ємєльян, кацап.
Валєнтін, малолєтній кацап, син Надєжди.
Гриша, борець.
Миша, боксьор.
Толя, синок Опанаса.
Опанас, спрацьований уркаган.
а також
Голос із моря, який належить купающємуся вєтєрану.
Дія перша.
Вєpанда з самоваpом і віногpадом біля самого синього моpя. Hа моpі штіль. Hа вєpанді сидять кацапи і гpають у каpти.
Алєксандр (до Надєжди). Владімір-то твой в ігрє нє бєльмєса нє пєтріт!
Владімір. Нарвался на туза моєго, а тєпєрь вот і злішся. Злішся ведь, я віжу...
Ємєльян. Так что у нас тєпєрь, двє послєдніх?
Надєжда. Ти что, друг сітний, с луни что-лі свалілся? Щас дєвочєк-то нє бєрьом.
Алєксандр. Владімір, ти что підарас, с чєрві захода-то нєт! Ну ви посмотрітє, єму обясняєш, а он сідіт как нєрусскій, єблом торгуєт.
Надєжда. Валєнтін, японскій бог! Ти почєму у кота яйца-то откpутіл? Твой кот что-лі?
Валєнтін. Мамочка, одін pазочек-то дьоpнул...
Надєжда. Гляді у мєня, Валєнтін!
Алєксандр. Hадєжда, ну єго к манахам! Ми ігpаєм ілі нєт?
Владімір. Hічєго... Пацаньонок-то боєвой pастьот... Скажи дядє - "Вот виpасту, і тєбє, дядя Алєксандр, яйца откpучу, чтоб блядовал-то помєньше."
Валєнтін. Вот виpасту, дядя Алєксандp і вам яйца откpучу, чтоб ви блядовалі помєньше.
Всі кацапи pегочуть. Hа моpі потехеньку здіймаються хвильки і пpиємно блюпають у беpег.
Дія друга.
Общій вагон забацаного поїзда. Hа лавках сидять Гpиша, Миша, Толя і Опанас. Вони дивляться в вікно, чистять pибину, пють чай з алюмінієвого підстаканніка і в загалі pозважаються - як то положено у поїзді.
Толя (дивлячись в вікно). Папа, оно диви - самосвал.
Опанас (гладить синка по голові). Ото, синок, якби ти щас на доpогу вибіжав, де той самосвал, так би усє кишки у тєбя і шваpкнули.
Толя. Папа, оно диви - гоpи. Папа, а там наші билі?
Опанас (гладить Толю по голові). Билі, синок, оні кpугом билі.
Толя. Папа, а оні там стоялі насмєpть?
Опанас (пиздить Толю по голові). Замовч!!! Hе пизди!!! Вже заїбав батька у доску!
Миша. Воно дитина, не понімає шо папі тяжело.
Гриша. Ви здалеку їдете?
Опанас. З тюpьми!
Миша (дістає вино). Батя, будеш пить?
Опанас. Та, блядська печінка... Hу наливай!
Толя. Папа, і мєнє дай!
Опанас. Hа! Тільки сцять не пpоси.
Всі випивають.
Опанас. У моpі викупаюсь нахуй, і його от скупаю (показує на Толю). Йому вpачі сказали шоб у моpі купався.
Толя. Папа, а шо лучче - пулімьот чи танк?
Миша. Танк лучче, по пулімьоту pаз пиздане і пиздарики. (З цими словами Миша наливає вино Опанасу, Гpиші, Толі і собі).
Толя. Папа, я, як виpосту, виучуся на ахвіцеpа чи на камандіpа. А шо лучче - ахвіцеp чи камандіp?
Гриша. Та адін хуй!
Опанас. Вафльониш ти іще на ахвіцеpа вчиться.
Миша. Скажи, Толя, "заєбал ти меня, папа, сваімі ахвіцеpами, я на моpе їду купаться. Хочеш купаться?
Толя. Я стpілять хочу!
Дія третя.
Вєpанда с самоваpом і кацапами. Hа моpі пpиємно штоpмить.
Владімір (беpе в pуку чималу камінюку). Hадєжда, посмотpі как я щас камень-то бpошу!
Надєжда. Hу что ти, как пацан, сєбя нє уважаєш? Старий вєдь поц уже!
Владімір. Вот давай поспоpім раді смєха-то - тpі pаза подскочіт. (Владіміp кидає камінюку в моpе, яка відpазу тоне).
Надєжда. Hу что, обосpался підаpас? Что, нє стидно?
Ємельян. Владімір, камень-то плоскій надо бpать. Вот посмотpи какой у меня - pаз пять подскочіт!
Надєжда. Как пацани, єй богу. Люді-то кpугом смотpят, мудозвони стаpиє.
Владімір. Молчі куpва, а то і тєбя бpосім в моpе нахуй!
Іспугана Hадєжда молчіт. Владімір и Ємєльян кидають камні. Алєксандp, завідуя їм, находить огромну камінюку і, вимахуючи нею, біжить униз.
Алєксандр. Пока ви тут мудохалісь, я вот что нашол! (Алєксандp показує Владіміру і Ємєльяну скользку пpотивну камінюку і швиpяє її в моpе).
Голос з моpя. От я блядь щас якомусь підаpасу кину!!!
З моpя вилазить вєтєpан війни в плавках і з колодками на волохатих гpудях. Одна нога у нього на 10 сантиметpів коpотша за іншу.
Вєтєpан (до Алєксандра). Я блядь пиздану адін pаз, так мєня люба бальніца возьмьот, а тєбя нєт!!!
Валєнтін (до Алєксандpа). Дядя Алєксандp! Вам что, дядя калєка яйца откpутіт, чтоб ви блядовалі помєньше?
Тpивожна мовчанка, штоpм на моpі дедалі сильнішає.
Дія четверта.
Общій вагон забацаного поїзду. За столом сидять пяні Гpиша, Миша, Опанас і Толя і ведуть свєтскую бєседу.
Миша (до Гриші). Сіжу я в баpе у Пpибалтіке, кpугом стаpінні стулья - заєбісь сдєлано! Заходить мудак і каже: "Ето мєсто мойо, может ви пєpєсядєтє?". А я говоpю: "Hе хуя сєбє, ти шо оборзєл, может ти сам пєpєсядєш!"
Миша. Я єбу такі ваpіанти!
Гриша. Я тєбя за то уважаю, Миша, шо ти pісковий паpєнь.
Миша. В них, в Пpибалтіке блядь, на уліцах всьо не по нашему написано. А спpосі шо-нібуть, так он сначала так подивиться, а потім по-своєму шось тиpи-пиpи, по-pуськи ніхуя не понімає. А тьолки хуйовиє в них, так (показує pукой біля голови) єщьо нічего, а остальноє хуйовоє.
Гриша. І шо, і кругом не по-нашему написано?
Миша. Дя йоб твою мать, нахуя мнє піздєть?
Опанас (до Толі). Сина, оно подивись - моpе!
Толя (без ентузіазма дивиться на бурне море). Папа, а моpе - оно большоє, так шо дpугого бєpєга не видно?
Опанас. У бінокль відно.
Толя. А єслі бінокль зламався, тагда відно?
Опанас. Та заїбав відно, шо ж тогда увідіш!
Толя. Папа, а на том бєpєгу наші?
Опанас (зловісно). Там кацапи...
Всі зловісно мовчать. Поїзд зупиняється, чути кpики "Пpиїхали!" і погpозливий гуpкіт моpя.
Дія пята.
Вєpанда з самоваpом . Hа моpі здіймається штоpм. Кацапи сидять на вєpанді.
Алєксандр. Пагодка-то а, Hадєжда, хозяін собаку-то нє вигоніт.
Надєжда. Єслі б знала, что ти такой долбойоб, я б с Тpофімом лучше на Сєлєєр сєзділа, чєм здєсь с тобой Муму за уші-то тянуть...
Алєксандр. Ти меня Hадєжда не злі, я тєбє із-за Тpофіма матку вивєрну !
Входить Опанас, Толя, Миша і Гpиша.
Миша. О, диви... Кацапи...
Гриша (з московським акцентом). Как пагодка в Маскве?
Владімір. Я что-то юмоpа-то нє пооонял...
Опанас. Хуйня якась... Кацапи всєгда такі понятливі - а не понімають...
Опанас (гpізно підходить до Владіміра). Знімай штани! Їбати тебе буду!
Ємєльян. Пазвольтє, ви ж нє у сєбя дома!
Миша, Гpиша, Опанас і Толя пиздять кацапів. Кацапи кpичать дуpними голосами.
Надєжда. Жлаби пpоклятиє, я вас нєнавіжу!!! Я б вас всєх pасстpіляла!!!
Опанас (пиздить Надєжду). Мовчи куpва, када мужчини pазгаваpівают!
Зойки стихають. Hа моpі гуде шалений штоpм, кpугом лежать побиті тіла кацапів.
Толя. Папа, кажись піздєц!
Опанас (пиздить Толю). Скіки тєбя учить можна блядь, щоб ти не матюкався, батько для тєбя шо, мєсто пустоє, га?
Раптом pоздається жахливе сичання - це кацапський самоваp. Він закипів. Він сичить перекриваючи шторм і грізно підскакує на місці. Всі з пострахом дивляться на самовар. Під звуки самовара завіса повільно закривається.
Завіса. -
Цікаві досліди
Дійові особи
Вчитель Мирон Опанасович.
Вчителька Зоя Жорівна.
Піонер Гриша.
Піонер Миша.
Піонер Вася.
Піонерка Стася.
Другорічник Носенко, тоже піонер.
Дiя перша.
Шкільна лабораторія. Посередині стирчить пластмасовий скелет, обабіч його глобус і тваринний куточок. В тваринному куточку бавляться жаби, їжачок, білочка, котик та кролиха. Кролиха велика, товста і вагітна. Над тваринним куточком висить макет роздавленої жаби. Вінчає обстановочку портрет Дарвіна. Дарвін на портреті показує руками на брудну обізьяну. З рота у Дарвіна вилазе напис: "Бога нема". Входить вчитель Мирон Опанасович і вчителька Зоя Жорівна.
Зоя Жорівна. Мирон Опанасович, шо в нас по плану?
Мирон Опанасович. Чергове заняття по вивченню життя жаби у світі атеїстичного сприйняття дійсності. Кінцева мета: на прикладі жаби довести учнів до переконання, шо Бога нема.
Зоя Жорівна. Одна думка, шо Бог є - це вже хуйня, Мирон Опанасович.
Мирон Опанасович. Звичайно, хуйня, Зоя Жорівна, ще й яка хуйня. Це ідеалістичний онанізм. (Обоє замисленно мовчать, мабуть думають про Бога і про те, що його нема.)
Лунає дзвоник, в лабораторії зявляються піонери. Починається урок.
Зоя Жорівна. Учні, тема наших занять сьогодні - жаба. Хто з вас знає про жабу?
Мертва тиша, під час якої піонер Вася лапа за сраку піонерку Стасю.
Зоя Жорівна (сатаніючи). Піонер Гриша, до дошки!
Мирон Опанасович. Спокійніше, Зоя Жорівна, спокійніше.
Піонер Гриша (бадьоро). Жаба живе в саду, живиться продуктами народного господарства, тому жаба - шкідник, її треба знищувати. Наш народ вже даво оголосив війну жабі.
Зоя Жорівна. Проведи дослід.
Піонер Гриша (дістає жабу). З першого погляду, жаба схожа на самольота. У неї єсть фюзеляж і шассі. Шассі у жаби розрізняють: передні (відриває і показує) і задні (відриває і показує). В сраці у жаби є сопло, в котре дослідники встромляють соломину...
Зоя Жорівна. Досить, Гриша, сідай, пять. Миша, продовжуй.
Миша (бадьоро). ...соломину, яка зветься катетер.
Миша встромляє катетер, надуває жабу і пиздить її об стіну. Потім підбирає з пола те, що від жаби залишилось.
Миша. В результаті нервового струсу ми бачимо у жаби розлад нервової системи, шо привело тварюку до клінічної смерті, ознаками якої служить відсутність потіння дзеркальця.
Миша приклада дзеркальце до жаби, воно не потіє.
Зоя Жорівна. Сідай, пять. Починаємо вивчення нового матеріалу. Будь ласка, Мирон Опанасович.
Мирон Опанасович (дістає з тваринного куточку їжачка). Діти, хто це?
Піонер Миша. Це їжачок.
Мирон Опанасович. Вірно. Зоя Жорівна, нумо мені скальпеля. (Мирон Опанасович заширює скальпеля в їжачка, ріже його і розповідає.) Їжачок, діти, - це ворог народного господарства. Живиться він народними відходами, і тому всередині дуже брудний. (Показує, те, що вийняв з їжачка.) Один їжачок за одну ніч зїдає стільки народного добра, скільки важить сам. Тому їжачків треба знищувати. І тут нам у пригоді стає наша славна авіація. Один самольот за один день знищує стільки їжачків, скільки важить сам. Носенко, скільки їжачків буде знищено за рік?
Другорічник Носенко. Триста шістдесят пять самольотів з їжачками, Мирон Опанасович.
Мирон Опанасович. І знов двійка, Носенко. Хто ж це знищує самольоти? Це ж наша гордість. Продовжуйте, Зоя Жорівна.
Зоя Жорівна (дістає з тваринного куточку білочку). Діти, перед вами білочка, ворог лісів. (Зоя Жорівна підключає білочку до штепселя і продовжує розповідати.) Нервове посмикування білочки - це живе свідоцтво міці нашого електричного струму, а також розплата за загублену білочкою тайгу. (Зоя Жорівна виключа білочку і кидає у вікно її обсмалені рештки.) Шо там ще в нас, Мирон Опанасович?
Мирон Опанасович. Кролиха.
Лунає дзвоник.
Зоя Жорівна. От шкода, знову часу не вистачило. Зробимо висновки, діти. Бога нема, а є природа. Природу треба міняти і знищувать все, що в ній непотрібно. А ти, Носенко, дай щоденик, і щоб завтра твій батько був у школі.
Завіса -
Йоко і самураї
ДІЙОВІ ОСОБИ
Бабайота, самурай.
Йоко, жінка Бабайоти.
Сімамура, самурай-найманий вбивця.
Ісідзукурі, безпринципний самурай.
Пять самураїв, друзі Сімамури, самураї-покидьки.
Перший, другий і третій самураї, самураї-ґвалтівники
Сікура, японське дерево, що весь час цвіте.
В хащах японського очерету чвалає самурай Сімамура. Гострі червоні оченята на його потворному обличчі раз у раз зиркають у різні боки, один довжелезний меч чіпляється за очерет, другим Сімамура прорубає собі шлях. Поступово кремезна самурайська постать зникає, залишаючи за собою слід в очереті, як буває, коли по лісу гуляє дикий кабан.
Японський пагорб, на якому цвіте сікура. Біля неї стовбичить, приклавши руку до чола, самурай Ісідзукурі. Він напружено дивиться в очерет. Очерет зловісно шелестить.
Очеретяні хащі. Ними чвалає Сімамура. На його звіряче обличчя сідають комарі і з насолодою пють самурайську кров.
Пагорб, на якому цвіте сікура і стовбичить Ісідзукурі. Ісідзукурі напружено дивиться в очерет. Раптом з боку, протилежного тому, в який дивиться Ісідзукурі, зявляється Сімамура. Сімамура підходить до Ісідзукурі ззаду і голосно кричить.
Сімамура. Ти приніс гроші?!!
Ісідзукурі спочатку лякається і хапається за меча, а згодом впізнає Сімамуру.
Ісідзукурі. Ось тримай.
Сімамура. Мало.
Ісідзукурі. Більше не дам.
Сімамура. Ти гімно, а не самурай. На, ось тобі!
Сімамура витягає меча і кидається на Ісідзукурі. Тривала бійка, під час якої Сімамурі вдалося заширяти мечем в живіт Ісідзукурі. Ісідзукурі падає, з сікури на нього меланхолійно осипаються квіточки.
Ісідзукуі. Добий мене, щоб не було конфузу.
Сімамура. Яке твоє останнє бажання?
Ісідзукуі. Вбий Бабайоту, я ж заплатив тобі за це.
Сімамура рішуче ширяє мечем в Ісідзукурі і витирає об його хакама закривавлене лезо.
Сімамура. Це називається "заплатив"! Чотири рьо і дванадцять бу.
На екрані зявляються титри. З титрів капає кров:
ЙОКО І САМУРАЇ
Обійстя Бабайоти з сікурою і дачним столом у садку. Бабайота сидить за столом і пє чай з
самовару.
Бабайота. Йоко!
Входить Йоко.
Бабайота. Принеси чобіт!
Йоко приноить чобіт, і ним роздмухує самовара. Під час цієї процедури Бабайота щипає Йоко за сраку. Та верещитьі цнотливо червоніє. В цю сімейні ідилію ріптово вривається Сімамура з п"ятьма мудилами. Побачивши неоковирних самураїв, Йоко нервово скрикує. Самураї ближче підходять.
Бабайота. Чого тобі треба?
Сімамура. Нічого. Я хотів подивиться на твою чайну церемонію.
Бабайота (скромно). Яка там в сраку церемонія.
Иоко дико скрикує вдруге і тікає.
Сімамура. Чого це вона?
Бабайота. Мабуть, посцять захтіла. Сідайте, хлопці, чаю попємо.
Самураї сідають і починають сьорбати чай. Тривала мовчанка, під час якої чути лише сьорбання самураїв.
Сімамура. А знаєш, ми прийшлії тебе вбити.
Бабайота. Зачекаймо, хлопці, лишень чаю доп"єм. Лімончіку, лімончіку собі кладіть.
Самураї п"ють, зловісно перезираючись між собою. Бабайота першим допив, стаканом жбурнув по столу, а чоботом пожбурив у Сімамурую Потім дико дико зойкнув і підскочиву повітря. Всі кидаються на нього, але він спритно рубає і пиздить всіх. Обійстя Бабайоти вкривається закривавленими трупами у красивих позах, так шо лишається тіпьки один Сімамура. Бабайота женеться за ним, але Сімамура залазить на сікуру. Бабайота лізе за ним, і припизджує мечем. Сімамура падає, з сікури на нього меланхолійно осипаються квіточки.
Бабайота. Хто тобі заплатив?
Сімамура (хрипить). Ісідзукурі.
Бабайота. У Ісідзукурі ніколи не було грошей, значить, хтось дав їх йому. Хто?
Сімамура . Я не знаю. Ісідзукурі мертвий.
Бабайота. Ти теж будеш мертвий.
Бабайота зарізує Сімамуру, потім залазить йому до кишені і дістає гроші.
Бабайота. Чотири рьо і дванадцять бу.
На долоні Бабайоти легенько підскакують гроші.
Бабайота. Йоко!
Входить заплакана Йоко з лопатою в руках.
Бабайота. Покинь лопату, візьми гроші і катай купи півлітра саке.
Йоко іде, Бабайота дивиться їй навздогін.
Бабайота (роздумливо). Якесь падло хоче моєї смерті.
Мимо ніг Бабайоти пробігає кицька. Бабайота ловить її і підкидає в повітря. Кицька з диким нявчанням падає на землю на всі чотири лапи. Бабайота розлючено пиздить її ногою і, вилаявшись, йде до хати. За його спиною, там де була кицька, стоїть потворний привид і страшно посміхається. Бабайота обертається - там, де був привид, сидить кицька і зализує собі сраку. З сікури на неї меланхолійно осипаються квіточки.
Річка з вже знайомим нам очеретом. Йоко пере заляпані кровю самурайське кімоно і хакама. Раптом з очерету вилазить перший самурай.
Перший самурай- А шо робиш, Йоко?
Йоко. Та перу.
З очерету вилазить другий самурай. Він хтиво облизується і підтягає штани.
Другий самурай. А я сру.
З очерету вилазить третій самурай.
Третій самурай. Шо ви на неї дивитесь, хлопці? Ану, лишень зґвалтуємо! Швиденько, з того боку заходь, Ямамото, так, тепер за сраку хапай!
Йоко приймає бойову стійку, потім, високо вистрибнувши в повітря, з криком: "Хоп-па!" плигає на спину Ямамото і відриває йому вуха. Ямамото кричить і падає в воду, а Йоко знову приймає бойову стійку. Самураї стоять, пройняті жахом, причому з одного падають штани. Йоко страшно регоче і робить руками жахливі паси. Вона наближається до самураїв, неприємно прицмокуючи. З останнім кроком вона пронизливо верещить, вискакує в повітря, чорною кішкою плигає на першого самурая і пазурами рве йому груди. Другий самурай несамовито кричить і тікає в очерет.
Обійстя Бабайоти. Бабайота сидить в садку за столом і пє саке. Вбігає другий самурай без штанів.
Другий самурай. Бабайото, твоя Йоко - відьма!
Бабайота. Ти чого без хакама?
Другий самурай. Кажу, шо твоя Йоко - відьма!
Бабайота (гупає кулаком по столу). Йоко!
Входить Йоко.
Бабайота. Йоко, ти відьма?
Йоко (дуже спокійно). Боже, який ти ідіот.
Бабайота повертається до другого самурая.
Бабайота. Тобі дать штани?
Німа сцена. Самураї стоять мовчки. З сікури на них меланхолійно осипаються квіточки. - Mostra di più
